Григорій Павлович Галаган нар. 15 серпня 1819 пом. 25 вересня 1888

З сайту Родовід

Запис:205377
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Галагани
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Григорій Павлович Галаган
Батьки

Павло Григорович Галаган [Галагани] нар. 1793 пом. 17 жовтня 1834

Катерина Василівна Гудович (Галаган) [Гудовичі] нар. 1783 пом. 31 березня 1868

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Ґалаґан Григорій Павлович

Події

15 серпня 1819 народження:

шлюб: Катерина Василівна Кочубей (Галаган) [Кочубеї] нар. 1826 пом. 1896

1853 народження дитини: Павло Григорович Галаган [Галагани] нар. 1853 пом. 27 квітня 1869

25 вересня 1888 смерть:

Нотатки

В Петербурзі син Катерини Василівни Григорій Павлович Галаган (1819-1888) вступив до університету і зустрів там учителя і друга молодого професора Федора Васильовича Чижова, який відіграв у подальшому його житті досить таки помітну роль. Інакше склалася доля панночки Марії – сестри Григорія, напрочуд вродливої і чарівної дівчини, яка закохалася у поміщика з Орловщини гвардійського офіцера графа Павла Євграфовича Комаровського і в 17-річному віці вийшла за нього заміж.

Григорій Павлович одружився в 1847 році на Катерині Василівні Кочубей з давнього козацького роду, засновником якого був знаменитий генеральний суддя Василь Леонтійович Кочубея, який поплатився головою за зраду гетьманові Івану Мазепі. Після закінчення в 1845 році юридичного факультету петербурзького університету, Галаган побував за кордоном, а потім вступив на службу. Служив спочатку в Чернігівській платі державного майна, та вже через два роки його обирають предводителем дворянства Борзенського повіту, потім був мировим суддею, попечителем Чернігівської гімназії. Коли почалася підготовка до селянської реформи, Галаган активно включився у цю роботу, був спочатку членом Чернігівського комітету, потім членом-експертом Головного комітету. Після реформи 1861 року продовжував роботу по покращенню життя і побуту селян, звільнених від кріпацтва, був призначений віце-головою тимчасової комісії по влаштуванню селян Південно-Західного краю (тобто, України). Після закінчення реформування селянського питання Галаган активно займався земською реформою. З 1869 року він голова з'їзду мирових суддів і предводитель дворянства Прилуцького повіту. Останній його чин і посада - таємний радник і член Державної Ради Російської імперії. Все це так би мовити офіціоз. А. найголовнішим в житті Григорія Павловича було доброчинство, саме воно зробило його найвідомішою, найавторитетнішою людиною свою часу. Він над усе любив Україну, свій знедолений і уярмлений народ, робив усе, що тільки міг на користі, своїм землякам. Галаган добре знав трагічну історію українського народу. Він немовби переклав на себе спокуту за тяжкий гріх свого пращура підступного полковника Гната Галагана, що зрадив козаків, допомагав цареві Петру нищити славну Січ Запорозьку і був винуватцем мученицької смерті багатьох січовиків. Григорій Павлович і Марія Павлівна після смерті їхнього дядька Петра у 1855 році, його дружини Софії Олександрівни у 1864 році і матері Катерини Василівни в 1868 році, успадкували величезні багатства роду Галаганів. Але це не заважало Григорію Павловичу збирати і публікувати народний фольклор, мистецькі пам'ятки, приймати активну участь у діяльності Географічного товариства, допомагати матеріально митцям. Галаган був у добрих стосунках з Тарасом Григоровичем Шевченком,який часто і залюбки зустрічався з ним і звав просто Грицем. 27 квітня 1869 року подружжя Галаганів постигла кара Господня, невиправна втрата – помер їхній синок, єдина їхня дитина, шістнадцятирічний Павлусь Галаган. Горе батьків було безмежним і невтішним. Подейкували, що Галаган після смерті сина почав вірити в містику, повірив і у прокляття запорозьких характерників на весь його рід. Адже у той страшний 1709рік, рівно 160 років тому, коли москалі, захопивши при допомозі Галагана Запорозьку Січ, звіріючи від гарячої крові рубали полоненим січовикам голови і дерли з живих шкіру, козаки прокляли зрадника до сьомого коліна. Павлусь саме й був отим сьомим коліном Гната Галагана, на ньому цей рід і закінчився. Після смерті сина подружжя Галаганів вирішило всі свої багатства використати на освіту і виховання молодих українців. Вони створили в Києві Колегію Павла Галагана – учбовий заклад, в якому на повному утриманні навчалися юнаки у тому віці, в якому помер Павлусь. Для Колегії Галагани побудували гарні приміщення в самому центрі Києва, а на її утримання подарували свої маєтки в Михайлівці, Мостищі, Рудьківцї, Данівці, Макіївці, Лемешах і Покоршині в Полтавській і Чернігівській губерніях. Колегія дала Україні цілу плеяду визначних діячів науки і культури. На сам кінець Г. П. Галаган створив у Дігтярях земське ремісниче училище для селянських дітей, подарувавши земству дігтярівський маєток з величезним палацом. Немало зробив Галаган і для Прилуччини. Саме його турботами і значними коштами Прилуцький повіт по кількості шкіл і учнів займав перше місце в Полтавській губернії. Його стараннями і турботами в Прилуках були створені й нормально функціонували жіноча й чоловіча гімназії. Вдячні прилучани вручили йому диплом почесного громадянина міста Прилук. Помер І. П. Галаган 25 вересня 1888 року, поховали його в родинній усипальниці Петропавлівській церкві в Сокиринцях. Ця людина достойна щонайвищого пошанування і вічної пам'яті. Колись, позбувшись згубного безпам'ятства і байдужості, люди оцінять цього щирого українця-патріота і його добрі справи. Після смерті Г. П. Галагана сокиринську садибу успадкувала його дружина Катерина Василівна, яка й була тут господинею до самої смерті у 1896 році. Вона була й почесною попечителькою Колегії в Києві, жіночої гімназії в Прилуках, земського училища в Дігтярях, тобто продовжила справу свого покійного чоловіка.


Окончив курс в Петербургском университете, по юридическому факультету, он поступил на службу в черниговскую палату государственных имуществ. Вскоре ему было поручено исследовать положение крестьян, пострадавших вследствие неурожая, и раздать пособия хлебом и деньгами наиболее нуждающимся. "Этот первый шаг был, — замечает один из его биографов, — как бы прообразом его дальнейшей общественной деятельности". С 1848 г. по 1851 г. Галаган был предводителем дворянства Борзненского уезда Черниговской губ., с 1851 г. по 1854 г. — совестным судьею той же губернии. В 1858 г. он был назначен членом от правительства в черниговский комитет по улучшению быта помещичьих крестьян. В 1859 г. он был приглашен экспертом в редакционные комиссии, подготовлявшие освобождение крестьян, а после осуществления крестьянской реформы был назначен одним из членов от правительства в черниговское губернское по крестьянским делам присутствие. В 1864 г. определен вице-президентом временной комиссии по поверке уставных грамот в юго-западном крае, в которой пробыл до 1865 года. Позже состоял в Прилукском уезде председателем съезда мировых судей и предводителем дворянства. В 1881 году участвовал, как один из "сведущих людей", в разработке вопроса о понижении выкупных платежей, а в 1882 г. — вопросов питейного и переселенческого. В 1883 г. назначен членом государственного совета, где присутствовал в департаменте законов. Как земский и общественный деятель, Г. много сделал для умственного развития и материального благосостояния народа. Он открыл в Прилукском уезде Сокиренецкое ссудосберегательное товарищество, оборотный капитал которого из первоначальных 3 тыс. руб., пожертвованных Г. в 1872 г., возрос до 100 тыс. руб. В 1876 году Г. составил подробный план усовершенствований в постановке начального обучения в Прилукском уезде, который и был всецело принят земством, и благодаря которому Прилукский уезд по числу учащихся занимал в 70-х и 80-х годах первое место в губернии. В том же году Г. пожертвовал усадьбу в с. Дехтярях для учреждения Ремесленного училища, существующего и поныне. В Kиeве открыта 1 октября 1871 г., исключительно на средства Г. (в память умершего его сына Павла), Коллегия Павла Г. — закрытое учебное заведение, в котором воспитанников от 45 до 65. Г. известен как писатель и исследователь этнографии Малороссии.


Г. Галаган, нащадок козацької старшини, вдавав з себе ліберала й культуртрегера, але його щоденник за 1845 р. (саме тоді, коли в нього був Шевченко) свідчить про кріпосницьку природу. Поміщик нотує, що «народ избалован в сильной степени, доходит даже до непослушания». Він визнає необхідність застосування до селян фізичних методів покарання: «Надобно напомнить этим людям для примера, но неужели нет других средств? Может быть и есть, но я довольно эгоист, чтобы потрудиться поискать их: высечь легче»


Від дідів до онуків

Діди
Іван Васильович Гудович
народження: 11 листопада 1732, Подолье, (или в 1741 - по Брокгаузу)
шлюб: Прасковія Кирилівна Розумовська (Гудович)
військове звання: 1770, бригадир и генерал-майор
військове звання: 1777, генерал-поручик
військове звання: 1790, генерал-аншеф
титул: 5 квітня 1797, граф
військове звання: 30 серпня 1807, генерал-фельдмаршал
смерть: між 22 січня 1820 та 22 січня 1821, Киев
поховано: Киев, Софийский собор
Михаил Васильевич Гудович
народження: 1752
титул: 12 грудня 1809, граф
смерть: 14 лютого 1818
поховано: 18 лютого 1818, Фёдоровская церковь Александро-Невской лавры, Санкт-Петербург
Микола Васильович Гудович
народження: 1758
народження: 19 серпня 1783, Санкт-Петербург, Российская империя, Начал военную службу сержантом в Лейб-гвардии Измайловском полку
шлюб: Варвара Григорівна Горленко (Гудович) , Санкт-Петербург, Российская империя
народження: близ. 1790, Киев, Российская империя, Полковник Киевского кирасирского полка
заняття: з 20 квітня 1792 до 18 жовтня 1797, Во время войны 1-й антифранцузской коалиции командовал кавалерийской бригадой
військове звання: 11 жовтня 1797, Произведён в генерал-майоры с назначением шефом Каргопольского драгунского полка
заняття: з 1798 до 25 березня 1802, Во время войны 2-й антифранцузской коалиции командовал кавалерийской бригадой
військове звання: 27 вересня 1799, генерал-лейтенант
заняття: 18 вересня 1800, Вышел в отставку. Помещик Новгород-Северского уезда Черниговской губернии
заняття: 4 червня 1801, Снова принят на службу и определён состоять по армии
заняття: 26 листопада 1804, Награждён орденом Св. Георгия 4-й степени (№ 1554)
заняття: 19 березня 1806, Вновь уволен в отставку с мундиром
титул: 12 грудня 1809, граф
заняття: липня 1812, Избран начальником Черниговского ополчения, которое использовалось для обороны Черниговской губернии «от вторжения неприятельских шаек со стороны губерний Могилёвской и Смоленской»
заняття: жовтня 1812, Начальник объединённого Черниговско-Полтавского ополчения, командовал частями ополчения в ходе боёв за Чечерск, Рогачёв и Рославль, участвовал в блокаде Могилёва и боях по ликвидации остатков французских войск на завершающем этапе Отечественной войны 1812 года
смерть: 1841
Андрій Васильович Гудович
народження: близ. 1731
військове звання: 1762, генерал-адъютант
військове звання: 1762, бригадир
військове звання: 24 листопада 1796, генерал-аншеф
смерть: 24 червня 1808
Пётр Васильевич Гудович
народження: 1759
титул: 12 грудня 1809, граф
смерть: 1821
Александр Васильевич Гудович
народження: 1754
освіта: Санкт-Петербург, Пажеский корпус
військове звання: 1790, полковник Киевского карабинерного полка
військове звання: 1795, бригадир
військове звання: 1796, генерал-майор в отставке
смерть: 1806
Василь Васильович Гудович
народження: 1753
шлюб: Євдокія Лесаневич , Сорочинці, Прилуцький повіт
військове звання: 1798, генерал-лейтенант
титул: 12 грудня 1809, граф
смерть: 1819
поховано: Троицкая церковь, с.Разрытое, Мглинский уезд
Микола Лесаневич
народження: 1745
військове звання: 13 січня 1766, войсковой товарищ
військове звання: 1767, бунчуковый товарищ
шлюб: Олена Стахович (Лесаневич)
заняття: з 1784 до 1786, депутат дворянства Золотоношского уезда
військове звання: 1787, премьер-майор в отставке
титул: 1791, предводитель дворянства Золотоношского уезда
смерть: 30 січня 1810, Миколаївка, похований біля церкви св. Миколая, яку він побудував
Олена Лесаневич (Ашаніна)
народження: 21 травня 1749, Жорнокльови
шлюб: Микита Ашанін
смерть: після 1786
Василь Якович Огронович
шлюб: Євдокія Лесаневич
заняття: з 1772 до 1773, Подсудок Прилуцького земського суду
Євдокія Лесаневич
народження: 22 березня 1747
шлюб: Василь Якович Огронович
шлюб: Василь Васильович Гудович , Сорочинці, Прилуцький повіт
Діди
Батьки
Петро Григорович Галаган
народження: 1792
смерть: 1855
Михаил Васильевич Гудович
народження: 3 листопада 1784, или 1793, Гадяч, Черниговское наместничество
шлюб: Екатерина Антоновна Бенчковская (Гудович)
військове звання: 21 лютого 1804, юнкер Кавалергардского полка
військове звання: 15 червня 1806, корнет Уланского Его Величества полка
військове звання: 12 грудня 1808, поручик
титул: 12 грудня 1809, граф
військове звання: 11 вересня 1811, штабс-капитан Лейб-гвардии Драгунского полка
військове звання: 2 березня 1813, капитан
військове звання: 26 травня 1817, полковник
військове звання: 25 липня 1827, генерал-майор
смерть: 14 лютого 1868
Василий Васильевич Гудович
народження: після 1779
шлюб: Александра Григорьевна Энгельгардт (Гудович)
військове звання: [[генерал-майор]]
титул: 12 грудня 1809, граф
смерть: 1831
Катерина Василівна Гудович (Галаган)
народження: 1783
титул: графиня
шлюб: Павло Григорович Галаган
смерть: 31 березня 1868
Батьки
 
== 3 ==
== 3 ==
Діти
Павло Григорович Галаган
народження: 1853
смерть: 27 квітня 1869
Діти

Персональні інструменти
захист приватності
Іншими мовами