Михайло Михайлович Коцюбинський нар. 17 вересня 1864 пом. 25 квітня 1913

З сайту Родовід

Запис:249484
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Коцюбинські
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Михайло Михайлович Коцюбинський
Батьки

Михайло Матвійович Коцюбинський [Коцюбинські]

Гликерія Максимівна Абаза [Абази]

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Коцюбинський Михайло Михайлович

Події

17 вересня 1864 народження: Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія

січня 1896 шлюб: Вінниця, Російська імперія, Віра Устимівна Дейша [Дейші] нар. 22 вересня 1863 пом. 1921

25 листопада 1896 народження дитини: Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія, Юрій Михайлович Коцюбинський [Коцюбинські] нар. 25 листопада 1896 пом. 8 березня 1937

10 травня 1898 народження дитини: Чернігів. Російська імперія, Оксана Михайлівна Коцюбинська [Коцюбинські] нар. 10 травня 1898 пом. січня 1920

12 липня 1899 народження дитини: Російська імперія, Ірина Михайлівна Коцюбинська [Коцюбинські] нар. 12 липня 1899 пом. 1977

2 вересня 1901 народження дитини: Чернігів, Російська імперія, Роман Михайлович Коцюбинський [Коцюбинські] нар. 2 вересня 1901 пом. 29 грудня 1939

25 квітня 1913 смерть: Чернігів, Російська імперія

Нотатки

Михайло Михайлович побачив світ 17 вересня 1864 року на мальовничій околиці Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Батько письменника Михайло Матвійович був людиною доброчесною й працьовитою, але запальною і нестриманою, мав від природи неврівноважену вдачу, не міг терпіти утисків начальства і несправедливості й тому часто міняв роботу. Разом з ним мандрувала і його сім’я. Своїм вихованням Михайло Коцюбинський зобов’язаний матері, і в автобіографії згадує, що саме від неї успадкував «тонку і глибоку душевну організацію» та «любов і розуміння природи». Гликерія Максимівна, мати Михайла, походила з молдавського роду Абазів. Коли вона вийшла заміж за Михайла Матвійовича, чоловіка з трьома дітьми від першого шлюбу, дід Абаза поселив їх у своєму будинку в м. Вінниця, де й пройшли перші сім літ життя маленького Михайлика, бо наступні — у переїздах по Поділлі — то в селі, то в місті.

Хлопчик був улюбленцем матері й пестуном родини, із зведеними сестрами й братом жив дружно, допомагав їм виконувати різну господарську роботу. А вечорами всі діти збиралися біля Михайлика і слухали, як він читав їм у голос книжки з домашньої бібліотеки. Навчався він тоді в початковій школі у м. Бар, де на той час мешкала родина. У дитинстві Михайлик — «повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний і чисто вдягнений. Вчився добре...». Уроки він готував завжди краще за інших, був уважний і дуже старанний, не по літах серйозний, товариський. Захоплювався українськими народними піснями і любов до них проніс через усе життя. Особливе враження справляли на нього лірники і бандуристи, яких часто запрошувала мати Михайлика. Був серед них і сліпий лірник Купріян, що впродовж якогось часу жив у родині Коцюбинських. Багато пісень, записаних від співаків з народу, хлопчик інсценував і за їх сюжетами, разом з сестрами та братами ставив вистави. М. Коцюбинський з 9 років пробує сам складати вірші та пісні, в яких наслідує ритміку та тематику народних пісень. У 12 років він пише російською мовою оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невчініє тьма» з фінського життя. Закінчивши третій клас Барської початкової народної школи, хлопець вступає до Шаргородської духовної семінарії-бурси. Там він багато читає, відкриває для себе «Кобзар» Т. Шевченка, твори Марка Вовчка, які закохали душу майбутнього митця в красу українського слова. «Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбільше враження зробив на мене Марко Вовчок, а потому Шевченко»,— згадував письменник пізніше. Літературний талант Михайла помітив учитель словесності бурси. Одного разу він, закінчивши перевіряти твори бурсаків на тему «Як відбуваються різдвяні свята в моїй сім’ї», зайшов до учительської і з гордістю сказав: «Будемо мати свого літератора!». Він так був захоплений твором Михайлика, що почав читати його вголос. Хтось із педагогів тоді скептично зауважив, що четвертокласник не міг сам так написати, проте учитель, який добре знав здібності Михайлика, пророче відстоював свого вихованця.

Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 р. М. Коцюбинський разом з іншими випускниками поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1881 р. родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася до Вінниці. Через тяжке матеріальне становище сім’ї юнакові не вдалося продовжити освіту: батько був без посади, мати осліпла, і йому довелося давати приватні уроки, утримуючи всю родину. За якийсь рік-два хлопець швидко подорослішав. У 1886 р. помер батько, сім’я залишилася без годувальника і турбота про всю велику родину повністю лягла на плечі Михайла. У зв’язку з цим він у лютому 1886 року їде в с. Михайлівку Ямпільського повіту, аби працювати домашнім учителем. Повернувшись додому в 1886-1889 роках, щоб підтримати сім’ю — осліплу матір та братів і сестер: Ліду, Хому, Леоніда і Ольгу, юнак дає приватні уроки у Вінниці і продовжує навчатися самостійно. У 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, їде в с. Лопатинці, де працює репетитором дітей бухгалтера цукрозаводу. Часто буваючи на вечорницях, весіллях, у корчмі, він близько знайомиться з селянським життям, спостерігає за побутом і звичаями народу, вивчає усну народну творчість, записує соціально-побутові та історичні пісні, народні легенди. Все це позитивно позначилося на творчості письменника.

Першою серйозною «пробою пера» молодого автора стало оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невчініє тьма», яке написав Михайло ще у 1884 році. Вінницький «критик», місцевий присяжний Непман, що славився своєю ученістю та симпатіями до української літератури, дав дуже різку і зверхню оцінку цьому оповіданню, М. Коцюбинському ж порадив кинути цю справу, «аби не калічити святу нашу мову». Таким був невдалий дебют майбутнього майстра слова. Але він невтомно працює і вже у 1891–1893 рр. з’являються оповідання «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», «П’ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат».

З перших друкованих творів М. Коцюбинського привертають увагу оповідання про дітей «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», в яких йдеться про селянську нужду й горе. У цих творах М. Коцюбинський майстерно розкриває психологію дитини, її думки і переживання. Він стежить за душевними переживаннями і почуттями Хариті (страх, бажання допомогти хворій матері, захоплення мальовничою красою природи) і, особливо, «маленького грішника» Дмитрика (правдиво відображені і клопоти Дмитрика про хвору матір, і його безжурні дитячі ігри, і каяття, і гіркий жаль за матір’ю). М. Коцюбинський у цих творах не тільки показав себе оригінальним митцем, який володіє секретом художнього відтворення дійсності, вміє кількома словами намалювати зриму картину, а й виступив як тонкий знавець дитячої психології і вдумливий педагог. В основі «Хариті» та інших його ранніх оповідань про дітей — народний погляд на виховання: діти починають усвідомлювати себе як особистість у праці, переймаючись щоденними турботами дорослих. Ці твори молодого письменника стали новою сторінкою в українській новелістиці.

На основі народних джерел М. Коцюбинський пише кілька коротких оповідань для найменших, що за формою скидаються на притчі: «Про двох цапків», «Дві кізочки», «Десять робітників», «Івасик та Тарасик», «Чого ж вони зраділи?». У кожному з них — певна повчальна думка. Малятам ці мініатюри дають перші моральні настанови в житті: як треба і як не треба поводитися. Так, в оповіданні «Про двох цапків» засуджується сліпа безпідставна впертість, через яку загинули цапки, а основна думка казочки «Дві кізочки» — треба бути розсудливим, домагатися взаєморозуміння. В оповіданні «Десять робітників» схвалюються господарність, дбайливість, працьовитість, а в оповіданні «Івасик та Тарасик» висміюється злодійкуватість. Ці твори прийнято називати казками, хоч нічого казкового в них насправді немає: ні фантастичної сили богатирів, ні багатоголових зміїв, ні лісовиків, ні русалок. У творах дається оцінка тих чи інших вчинків людей, народне розуміння таких моральних категорій, як добро і зло, впертість і поступливість, чесність і брехливість і т.д.

Про зацікавленість М. Коцюбинського розвитком дитячої літератури, її жанровим збагаченням свідчить і оповідання «Нюрнберзьке яйце» (1891). На відміну від усіх інших прозових творів для дітей, цей є своєрідним прообразом сучасної науково-популярної дитячої літератури. У творі розповідається про талановитого нюрнберзького ремісника Петра Гельє (Хейлейна), який першим створив малогабаритний кишеньковий годинник. В оповіданні простежується також історія створення годинників, зокрема пісочного та великих настінних, що встановлювалися на вежах у містах.

Ще в юнацькі роки М. Коцюбинський починає цікавитися народницькими ідеями, вступає в тісний контакт з членами народовольських організацій на Поділлі, як і вся передова молодь того часу, захоплюється творами українських та російських прогресивних письменників. Світогляд юнака формується, насамперед, під впливом Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Некрасова, М. Чернишевського, що сприяє пробудженню глибокого інтересу до реального народного життя, до пекучих проблем соціальної дійсності. В одному з автобіографічних листів М. Коцюбинський писав: «Визвольний рух захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком — і я ходив “у народ”, займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція».

У 1892 р. М. Коцюбинський влаштовується на роботу розпорядником Одеської філоксерної комісії, що боролася зі шкідниками винограду — філоксерою, і працює спочатку в Бессарабії, а потім — на Південному березі Криму. Постійні переїзди збагатили письменника новими враженнями, поглибили його уяву і знання тогочасної дійсності, і він з вдячністю згадував час своєї «служби на філоксері», хоч довелося пережити й багато гіркого. Так, комісія, виявивши філоксеру, що розвивалася на коренях лози, спалювала виноградники, а господарі, намагаючись врятувати своє багатство, кидались у вогонь, у палаючі кущі зі словами: «Краще мене спаліть, ніж моє добро! Чим я дітей годуватиму». Безпосередні спостереження письменника, трагічні сцени на вирубаних і спалених виноградниках лягли в основу оповідань молдавсько-кримського циклу: «Для загального добра», «Пекоптьор», «Відьма», «В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами».

Зиму 1894–1895 рр. М. Коцюбинський провів у Чернігові та Вінниці. У січні 1896 р. він одружився з Вірою Устимівною Дейшею, яка стала його вірним другом і помічником. Восени 1896 р. М. Коцюбинський тяжко захворів і змушений був залишити службу в комісії. Він переїздить до дружини у Чернігів, але оскільки його не затвердили на посаді в земстві як «неблагодійного», відбуває до Житомира, де працює в редакції газети «Волынь», редагуючи рубрики «Хроника», «Свет и тени русской жизни». З матеріалів, надрукованих М. Коцюбинським у газеті, перед читачами поставало страшне «мертве, сонне царство» держави з її глухими «ведмежими закутками». На яскравих фактах і прикладах з життя письменник викривав самодержавний лад з його тяжким національним і соціальним гнітом, що було причиною жахливої темноти і знедоленості народу.

На початку 1898 р. М. Коцюбинський нарешті зміг повернутися до Чернігова, діставши посаду діловода, а пізніше — статиста при Чернігівській земській управі. Саме тут, у Чернігові, М. Коцюбинський написав свої найкращі твори «Fata morgana», «Intermezzo», «В дорозі», «Сон», «Тіні забутих предків» та ін.

Особливе місце у творчості М.Коцюбинського посідає повість «Fata morgana» (1903–1910) — твір глибоко новаторський і за темою, і за способом її розв’язання. Це художня енциклопедія українського села першого десятиріччя ХХ століття. Повість насичена неповторним духом бурхливої, трагічної, багатої подіями доби, її настроями, ідеями. В ній змальовано старе традиційне українське село, представлені всі його прошарки, відображено сільське життя в соціальних суперечках і суто особистих щоденних турботах, переживаннях, а також показано, яка була свідомість сільського пролетаріату, сільської молоді, що без вагань довірила свою долю робітничому класу, стала його союзником у революційній боротьбі. У «Fata morgana» М. Коцюбинський зумів дати всебічний аналіз «сільських настроїв», розкрив класову диференціацію селянства і показав участь різних його прошарків у революційних подіях. Це один із видатних творів української прози початку ХХ століття, що має світове значення; повість нового типу, яка синтезувала досягнення побутового реалізму із здобутками нової реалістичної школи письма.

Глибокими філософськими роздумами, прославленням світлого, прекрасного, здорового життя, що перебуває в гармонії з природою, сповнений твір «Тіні забутих предків» – визнаний в літературі світовим шедевром. Закінчено його наприкінці 1911 і вперше надруковано 1912 року. Написанню твору передувала велика напружена робота. Влітку 1911 р. М. Коцюбинський поїхав до с. Криворівні, що на Гуцульщині. Їздив на полонину, ходив по лісах та по царинах, збирав рослини, спостерігав гуцульські так звані «грашки», похорони і весілля, розмовляв з селянами на різні теми, заходив до їхніх хат, пильно придивлявся до всього, не оминаючи навіть найменших дрібниць. Особливо вражало письменника збереження у побуті гуцулів старовинних звичаїв та обрядів. Відпочиваючи в «українських Афінах» (так жартома прозивали с. Криворівню) разом з І. Франком, Лесею Українкою, Г. Хоткевичем, Михайло Михайлович захопився цим краєм: «Я з головою пірнув у Гуцульщину... який оригінальний край! Який незвичайний казковий народ!». Зачарувала його не лише дивна природа, але й люди — талановиті і мужні, горді і красиві. Коли ж гуцули цікавилися, чого він так детально розпитує про їхнє життя, побут, звичаї, письменник відповідав: «Я дуже люблю правду. Хочу писати оповідання з гуцульського життя і боюся написати там неправду...».

Сюжет твору розвивається в психологічному плані. Серед незаймано прекрасної природи Карпат живуть смертельно ворогуючі родини гуцулів — Палійчуки і Гутенюки. Діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка палко покохали одне одного. Це поетичні, ніжні натури. Світ гір, лісів, річок для них зрозумілий і близький. Саме природа стає тим, що об’єднує Марічку та Івана. Вони обидва розуміли її, сприймали як живу істоту, навіть чули її подих. Природа виявила спорідненість їх душ. «Іван грав у денцівку, повторюючи мелодію щезника, що виводив ту на флоярі. Марічка складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюрчить річка і шумить ліс». Мелодії пісні і музики спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття любові. Історія кохання двох молодих людей переривається смертю Марічки. Але у серці Івана вона живе й потім, сповнюючи то радістю, то смутком. Втративши Марічку, він втрачає й стержень свого життя і не може дійти до тями. Мабуть, таке кохання буває лише раз. Повість завершується картиною поховання Івана. «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер». Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується ...

Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходив у їх світосприйманні риси, які мають значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — життя і смерті.

На початку ХХ ст. визначився прогресивно демократичний та матеріалістичний світогляд М. Коцюбинського. Якщо в кінці 80-х — на початку 90-х рр., перебуваючи на селах і, особливо, серед співробітників філоксерної комісії, М. Коцюбинський зблизився з ліберально-народницькою інтелігенцією, що проповідувала «просвітянські» ідеї, «без крові і без пожарів», то тепер він звільняється від впливу ліберально-культурницьких ілюзій. Це позначилося на його творах «П’ятизлотник», «Помстився», «Посол від чорного царя», «По-людському». Письменник утверджується на позиціях прогресивного демократизму.

З 1906 по 1908 рік М. Коцюбинський був головою легального товариства «Просвіта», яке він прагнув використати для пропаганди революційних ідей. Влаштовував лекції для громадськості, концерти тощо. Письменник збирав навколо себе літературну молодь.

Проте здоров’я М. Коцюбинського чимдалі погіршувалося. Він кілька разів виїжджав на лікування до Австрії, Німеччини, Швейцарії. У 1909 р. на запрошення М. Горького письменник їде лікуватися до Італії на острів Капрі. У 1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» встановило М. Коцюбинському довічну пенсію в розмірі 2000 крб. на рік, що дало можливість хворому письменникові залишити роботу в земстві. У жовтні 1912 р. він поїхав на лікування до Києва, у січні 1913 р. повернувся до Чернігова. 25 квітня 1913 р. М. Коцюбинського не стало. Поховали його у м. Чернігові на Болдиній горі — улюбленому місці відпочинку письменника.

Великий письменник-гуманіст, виразник дум і прагнень народних, Михайло Коцюбинський посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця ХІХ–початку ХХ ст., а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть. М. Коцюбинський поєднував у своєму таланті і глибокого психолога, який міг збагнути глибини душевних переживань, умів обережно та надзвичайно делікатно доторкнутися до ран людської душі, і витонченого пейзажиста, який чутливо реагував на красу природи, майстерно відтворюючи її у своїх творах. До літературної спадщини М. Коцюбинського звертаються сучасні діячі мистецтв. За мотивами його творів створені талановиті роботи, які увійшли до класичної скарбниці українського мистецтва.

Серед фільмів-екранізацій найбільший успіх мав художній фільм кіностудії імені О. Довженка «Дорогою ціною» Марка Донського за однойменною повістю. Британська академія кіно назвала його найкращою зарубіжною картиною кінця 50-х років ХХ ст. А в середині 60-х світ вразив фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. А ще були створені художні фільми «Що записати в книгу життя» та «Подарунок на іменини».

Глибше ознайомитися з життям і творчістю видатного письменника допоможе наведений нижче список літератури.

+ + +

Упокой, Боже, Михайла і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія


Від дідів до онуків

Діди
Максим Пилипович Абаза
військове звання: 1855, Ст.Петербург, полковник артиллерии в отставке.
Діди
Батьки
Батьки
 
== 3 ==
Хома Михайлович Коцюбинський
народження: 1870, Российская империя
смерть: 1956, Чернигов, УССР, СССР
Віра Устимівна Дейша
народження: 22 вересня 1863, Ржев, Тверська губернія, Російська імперія
шлюб: Михайло Михайлович Коцюбинський , Вінниця, Російська імперія
смерть: 1921, Чернігів, УСРР
Михайло Михайлович Коцюбинський
народження: 17 вересня 1864, Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
шлюб: Віра Устимівна Дейша , Вінниця, Російська імперія
смерть: 25 квітня 1913, Чернігів, Російська імперія
== 3 ==
Діти
Юрій Михайлович Коцюбинський
народження: 25 листопада 1896, Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
шлюб: Ольга Петрівна Бош
смерть: 8 березня 1937, Москва, РРФСР, СРСР
Віталій Маркович Примаков
народження: 18 грудня 1897, Семенівка, Чернігівська губернія, Російська імперія
шлюб: Лілія Уріївна Юріївна Брік Каган
шлюб: Марія Аронівна Довжик (Примакова) , СРСР
смерть: 12 червня 1937, Москва, РРФСР, СРСР
Оксана Михайлівна Коцюбинська
народження: 10 травня 1898, Чернігів. Російська імперія
шлюб: Віталій Маркович Примаков
смерть: січня 1920, УСРР
Ірина Михайлівна Коцюбинська
народження: 12 липня 1899, Російська імперія
шлюб: Абрам Данишевський Метрик
смерть: 1977, УРСР, СРСР
Роман Михайлович Коцюбинський
народження: 2 вересня 1901, Чернігів, Російська імперія
шлюб: Олена Євгенівна Писаревська
смерть: 29 грудня 1939, СРСР
Діти
Онуки
Олег Юрійович Коцюбинський
народження: 1923, Sowjetunion
шлюб: ? (Коцюбинская)
смерть: 1980, Moskau, RSFSR, Sowjetunion
поховано: 1980, Новодевичье кладбище, Moskau, RSFSR, Sowjetunion
Флоріан Авраамович Коцюбинський
народження: 29 лютого 1921
смерть: 1991
Ерік
смерть: 1942, Сталінград
Юлій Романович Коцюбинський
народження: 28 квітня 1934, Харків, УСРР, СРСР
смерть: 15 травня 2000, Чернігів, Україна
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами