Федір Богдан Михайлович Ружинський пом. 1576

З сайту Родовід

Запис:251602
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Ружинські
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Федір Богдан Михайлович Ружинський
Батьки

Михайло Іванович Ружинський [Ружинські] пом. 1586

Раїна Яківна Мисковська [Мисковські]

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Ружинський Богдан Михайлович

Події

шлюб: N. ? (Ружинська) [?]

1576 смерть:

Нотатки

Богдан Михайлович Ружинський, Богданко (Федір)(* ?, Рoжин — †1576) — низовий запоріжський гетьман (1575—1576).

Народився в Рoжині Сквирського повіту (місто знаходилоя при впадіні р. Тетерів в р. Припять), нащадок Великого Князя Литовського Гедиміна; «муж серця великого». Папроцький називає його популярним козацьким вождем, який був відомий запорозьким козакам під іменем, яке йому дали козаки гетьман Богданко.

Доля славного гетьмана склалася сумно: в одному зі своїх набігів, татари напали на домівку Богданка коли Михайла Ружинського не було вдома, зарубали матір, а невістку забрали у ясир. Князь Богдан Ружинський мав гетьманську резиденцію в замку Трахтемирові, надану йому 1575 Стефаном Баторієм.

У 1575 році татари вирушили походом на Поділля. Ружинський, зібравши військо рушив на татар. Кіннота Богданки за численністю була меншою за татарську, та татари не витримали натиску і через Очаків стали тікати до Криму. Запорожці за наказом Ружинського заступили ворогу шлях, притиснули до озер і розбили його.

Після цього успішного походу Богданко послав до нового короля Польщі Стефана Баторія прохання, щоб той узаконив існування Війська Запорозького та його права. Стефан Баторій визнав козацьку силу, бо розумів, що запорозьке військо — міцний щит для кордонів Польщі. Тому 20 серпня 1576 року видав Універсал[1], яким ствердив за Військом Запорозьким усі володіння, які козаки відвоювали у татар.

Чутки про нового козацького командира дійшли до Москви. Московський цар Іван IV Грозний у 1575 році послав на Січ царську грамоту в якій пропонував козакам московську службу та багаті подарунки. Цар просив виступити проти орди татар, які напали на Московщину і вчинили страшні пожежі, захопили 35 000 бранців.

Козаки хотіли скористуватись нагодою битися проти турків і татар погодилися рушати походом на Ґьозлеве.

Похід був оповитий кривавою авантюрою. Козаки розгромили велике турецько-татарське військо (12000 чоловік), Ружинський дійшов до Перекопу, а тоді сів на чайки і пішов по берегах Малої Азії; пограбував турецькі міста Трапезунд і Синоп, був у Стамбулі і знищив там багато народу. Усіх мусульманів козаки Богданка піддавали страшній страті: чоловікам виколювали очі, жінкам обрізали груди, дітей безжалісно вбивали. У 1675 році козаки погрожували повторити подібні походи на Крим і Малу Азію.

Отримав від короля за заслуги в битвах проти татарів булаву та коругви з гербом білого орла. Про причину фанатичного озлоблення Богданка проти мусульман ні польські, ні малоросійські (українські) джерела не говорять. Існує лише народна дума про Богданка, яка вказує на полонення татарами його дружини і вбивстві матері:

Ой Богданки, запорожскій гетьмане, Та Чому ж ти ходиша в чорнім оксаміті? "Гей, були, ж у мене ГОСТІ, ГОСТІ татарове, Одну нічку ночували; Стару неньку зарубували А милу СОБІ взяли.

Рівно через сто років після цього, як пише «Літопису Самовидець», запорізькі козаки згадували про славні походи Богданка й погрожували повторити знову подібні походи на Крим. Успішні походи Богданко дали йому можливість звернутися до нового короля Речі Посполитої Стефана Баторія з проханням, узаконити існування Війська Запорізького і його права.

Стефан Баторій 20 серпня 1576 видав Універсал, яким підтвердив за Військом Запорізьким всі володіння, захоплені козаками у татар. У 1576 році Богдан Ружинський звернув увагу на турецький форпост Аслам-Кермен, який був побудований для перекриття козакам шляху з гирла Дніпра в Чорне море. Козаки обрушилися на фортецю такою силою, що від неї й сліду не лишилося. Та під час штурму козаки використовували порохові «міни», які підкопували під мури фортеці. Під час підривання одна міна не спрацювала і Богданко вирішив сам перевірити в чому справа. У цей момент міна вибухнула і гетьман загинув.


Народився в Ружині на Волині. Нащадок великого князя Гедиміна.

Та не встигли татари повернутися до Криму, як трьохтисячне козацьке військо на чолі з Богданом Ружинським напало на Іслам-Керман. Можливо, козаки зібралися, щоб зустріти татарську орду на переправі через Дніпро або знову йти в Крим за відсутності там чоловіків під час виправи татар. І обережність татарських мурз виявилася цілком обгрунтованою. А коли татари повернулися назад, то козаки вирішили не розпускати військо, а лише скоригували свої плани. Вони спустошили околиці Іслам-Кермана, у самому замку підірвали вежу, і вночі шістьсот козаків прорвалися до міста. Хан надіслав допомогу і багато козаків загинуло.Але справу було зроблено. Іслам-Керман лежав у руїнах, і татари покинули його через загрозу нових нападів. Хан скаржився султану, що козаки взяли це місто, а також спустошили Міндер-город (?) та околиці Очакова і Білгорода. А від Стефана Баторія вимагав покарання "свавільних козаків" перед татарським послом, ставлячи це головною умовою "згоди і приязні" між двома країнами [6].

Найважчою втратою козаків під Іслам-Керманом була загибель князя Богдана Ружинського, який, "...коли підклали під замок порох, став на поганому місці, тому даремно згинув". Ця подія стала широко відомою (навіть за межами країни — в Австрії), і загибель Ружинського викликала загальний смуток [7]. Невдовзі після цього козаки знову здійснили напад на околиці Тягина, де попалили села, і на Очаків, у якому спалили передмістя. У відповідь на скарги турків і татар Стефан Баторій в інструкції послу до Туреччини наказав відповідати, що в Польщі не знають названих турками ватажків походу — князів Миська і Василя.

"Знаменитый по преданиям и летописям, новый Гетман, Федор Богдан, собрав и пополнив войска, разсыпавшияся после погибели Свирговского, начал, в следствие повеления тогдашнего Короля Стефана Батори, преследованием Крымцев: в отсутствие Свирговского они нападали на Волынь. Выступив с войском, Гетман отправил в лодках 5000 пеших Запорожцев, под начальством Войскового Асаула Нечая. По его повелению Нечай выплыл в Черное море, пристал к Козлову и Кафе и, ожидая прибытия Гетманского, запер тамошние гавани; при переходе чрез Крымскую степь, Гетман встречал и разгонял многие полки Татарские; он, впрочем, предвидел, что эти столкновения окончатся действительным сражением; и при повороте от лимана Днепровского к Орской или Перекопской крепости, был атакован между Кучугурами Кинбургскими и Дариевым мостом. Все орды Татарские под начальством Девлет-Гирея были в деле; армия Гетманская шла четырьмя батовами; обоз и резерв были в середине; артиллерия, разставленная по всем флангам, могла везде вредить неприятелю. Едва подступили Крымцы, открылась пальба изо всех орудий и продолжалась более часа; панцырные всадники и наездники наваливались на фрунт наш и были поражаемы копьями. Между тем ветер разнес дым, и страшные кучи Татарских трупов явились козакам по всей окрестности, где была их армия. Приметя, что отступая к лиману, Татары растянулись по обеим сторонам моста, соединяющего Кинбурнскую косу с Перекопскою степью, Гетман двинулся к мосту и к вершине залива и, отрезав значительную часть Татар от их армии, выслал на них конный резерв, подкрепленный одною батовою; этот отряд пригнал Татар к заливу, перебил их и перетопил. Оставшиеся на другой стороне, сколько ни порывались им помочь, но вода и козачья пальба их до того не допустили. Войска наши пришли к линии без всякого препятствия. Разсудя, что штурмовать ее будет и медленно и убыточно, ночью Гетман переправил часть конницы в брод и в плавь чрез Сиваш; эта конница, дошедши к первым воротам с той стороны отбила их и впустила целую армию; тогда козаки, напав на город Ор или Перекоп, взяла его штурмом, гарнизон вырезали, укрепления разорили и город сожгла.

От Перекопа они пошли в боевом порядке до города Кафы, застали его осажденным от гор и от моря Запорожцами, и произвели генеральный приступ; в короткое время Кафа досталась Гетману, была разграблена и жители вырезаны, кроме 500 обоего пола пленников.

Тогда, Гетман стал обходить горы, чтобы напасть на Бахчисарай и Козлов; но над рекой Салгирью встретили его послы от Хана, с дорогими подарками и просьбою о мире. Получив 713 пленников, освободив всех Христиан, такие были в неволе у Татар, Гетман взяв 15 мурз в амананы и возвратился в Малороссию с величайшею добычею. Морским войскам своим велел он навестить те города Турецкие, где производилась торговля Русскими пленниками, напасть на Синоп и на Трапезонт и освободить оттуда своих единоверцев.

В это время Турки безпрестанно тревожили Дунайских Христиан; их правительство просило у Короля помощи; и он дал Гетману повеление, сделать сильный набег на земли Турецкие, от Польши отдаленные. Гетман отправил в Черное море Нечая, Асаула Запорожского, и с ним козаков 3000; сам пошел с войсками в степи Крымские, перешел их в виду Татар близ Орской линии, и никто ему в этом деле не противился. Он вступил в землю Донских казаков, был дружелюбно ими принят: ему оказали все походные вспоможения, особенно же при переправе чрез Дон и потом за Кубань; проходя земли Черкесов, Гетман не предпринимал против них ничего неприятельского; удивляясь войскам его, они их мирно пропускали и, вступив с ними в торг, продавали дружелюбно скот и съестные припасы.

За Кубанью Гетман открыл военные действия против народов, Туркам подвластных, и начал предавать огню и мечу всю страну. Запорожцы, между тем, крейсируя близ ее берегов, разоряли прибрежные селения. Не ожидая этих нападений и не приготовясь к обороне, народ разбегался. Таким образом Гетман, проходя всю Анатолию, пришел к Синопу и Трапезонту, выжег и ограбил их предместия; потом двинулся к Царюграду и подошел к проливу Константинополькому. Турки спасались в город чрез пролив; разграбив берег Азиатский у Черного моря, козаки переправились в Европейскую Турцию и вступили в Болгарию, уверив Болгар, что, как единоверцы, они им вредить не станут. Гетман воспользовался всеми возможными пособиями от жителей, был ими провожаем до Дуная, и тут же получил от них известие, что Турки, нападавшие на Сербию и другие христианские Банатства, возвратились скоропостижно и направили путь свой к Адрианополю.

На Запорожских и добытых судах переплыв Дунай, между Варною и Силистриею Гетман вступил в Молдавию, напал на Килию на разсвете, неожиданно взял ее приступом, вырезал Турков и Армян и, мстя за гибель Свирговского, город разграбил, сжег до основания и возвратился в отечество. Только тогда, говорит Преосвященный Конисский, только в его Гетманство, был золотой век для Малороссии. Король Баторий любил наш на род и войско наше. В трех соединенных народах был дух единства и братского согласия. Неслышно было споров ни о породе, ни о религиях. Вера и Римская, Вера и Русская были ограждаемы Королем одинаково; нередко случалось, что когда отлучался из своей Епархии Епископ Римский, Русский Епископ занимал его место до его возвращения; или за отсутствием Епископа Русского, делами его Епархии управлял Римский, и паства не роптала.

Заслуги Гетмана были награждены почестями, подарками, преимуществами. Мы видим из Королевской привилегии, как пользовалась его милостию Малороссия: Взглядом и увагою великих праць рыцарства и войск Русских, якии воны показалы, и завше оказують в оборони и розширении общей отчизны от супостатов и извыклых претендаторов зарубежных, и найбарзий от них преклятых иноплеменных магометанцив и бусурманыв, плюндруючих отчызну и завертаючых в неволи люд христианский, яко ся недавно за Королевство наше учынылося; але, мылостию Божескою; завоевательством вирного Гетмана нашого Русского Богдана и войсками козацкими знатне одвернуто и одплочено; уставуем и подтверждаем вси права, вольности и привилегии войска того и всего народа Русского антецессорами нашыми постановленный и утвержденный и, як из виков бувало, тако да пребудет на вичные времена, и да не важить ни хто одминяты и нарушаты прав и свобод в добрах вичистых и набытых и во всяких маетках; а властны шаровать им по своей воли и судытысь об них имеют в своих земских и городских судах, в яких и засидаты выбранным от рыцарства особам, и судыты по своим правам и статутам Русским; а належыть до рыцарства войскового тым судытыся в обозах и табурах своих, от судей же войсковых, яких мы в каждому полку учредыты повеливаем. Еднак справа до ных належыть о бремени воина и маетку его двыжымого, донели же хто казакуе и впысан в реестры войсковыи; а за повроченьем в повиты и околыци, судытыся воны учнуть в судах повитовых и гродских, яко стан шляхетный; шляхетство Русское в чынах, урядах и реестровом козацстви знайдуючоесь, едность и равенство имуть с шляхетством Польским и Лытевским, якоже зьедноченье Руси с Польшою и Лытвою улажено есть и утверждено, и мы то подтверждаем и заховуем Трыбуналу Русскому. Отправовать дила свои по прылычности в новосозданном гроди нашом Батурыти, а як потреба укажет, то и в Черкасах; теж и Гетьмаанови Русскому резыдовать в тым городи, а в Черкассах миты намистныка с своего из Генералытета войскового, який мы значне розшырылы и заоздобылы, умножыв и классы товарыства Бунчукового, Войскового и Значкового, яким помищатысь под бунчуком и пры полковых хоругвах; а бунчук мы жалуем Гетману, на знак звытяжства его з войском своим над народом Азиатычным, от кого и клейнод сей добут працею Гетманского и кровию козацкою."

Пожаловав Богдана бунчуком, Король дал ему булаву и знамя с гербом белого Орла. В Генералитете, который был увеличен, изменения были следующие: прибавлены были два Генеральные Асаула и Генеральный Бунчужный; в полки определено было по одному судье и по одному писарю; повелено козакам судиться по службе и во всех делах, до служивой особы касающихся, а только по делам великим разбираться, подобно шляхте, в судах поветовых, по-прежнему; и так права разделились на воинские и шляхетские; по ним назвались и суды; последние, во время гонений за веру, перешли в полки и сотни; но права оставались одни и те же.

Трибунал Малороссийский был составлен из семи департаментов: 1. Генеральная канцелярия, с верховною аппелляциею; судилище верховное, откуда выходили Гетманские резолюции, универсалы и повеления. 2. Генеральный суд градский. 3. Генеральный суд земский. 4. Комиссариат, ревизовавший дела подкоморские, управлявший и надзиравший над публичными зданиями, дорогами и переправами. 5. Скарбовая канцелярия, ведавшая доходы и расходы национальные. 6. Военный регимент, управлявший делами войсковыми и 7. Ревизионный комитет, ревизовавший все счеты скарбовые и войсковые и от которого зависело фискальство над чинами и адвокатами.

Для награды товарищей, в полках и сотнях невместимых, Король учредил три степени войсковых товарищей: 1. Товарища Бунчукового; чин его равнялся Полковому Обозному; в военное время находился он при клейнодах, под бунчуком и знаменами; в мирное время определялся в знатные коммиссии по повелению Гетманскому. 2. Товарища Войскового; чин его равнялся чину Сотника; обыкновенно при повышении он производился в сотники, находился по большей части в штате Гетмана и у клейнодов во время военное; а в мирное занимался поручениями от генеральной канцелярии и ее департаментов. Последний: Значковый Товарищ, из которого производились в войсковые; он имел место при полку у полкового знамени.

Все они имели универсалы на чины свои от Гетмана, служили на своем иждивении, и от него же были награждаемы деревнями, хуторами и другими наградами за отличие.

Полки были из 20 сведены в 10; это были области; не то что поветы, но что Губернии; в них судились по двум правам: по воинским и по гражданским, как мы сказали выше, хотя обоих судов главный начальник был Полковник со времен Унии. Доныне большая часть архивов земских лежит в городах полковых. Архивы же воинские большею частию свезены в Киево-братский монастырь.

В том же году Малороссияне участвовали в войне Поляков с Русскими, сожгли Стародуб, находились при завоевании Великих Лук и обратили: в пепел Русу. Они так разпотешились над Тавридою, что наконец Батори поручил Иоанну Оришевскому обуздать Запорожцев и удержать их от нападений на Ханские владения. Константин Константинович Острожский и Михаил Вишневецкий покушались овладеть Черниговым и зажгли его со всех сторон.

Скоро после похода своего умер Богдан, и родственник Господарей Волошских, Павел Подкова был избран Гетманом из Полковников."

Історія Русів: " Серед численних побитих і полонених військ Польських і Козацьких вбито там і Сотника Черкаського Полку Михайла Хмельницького, а сина його, молодого Зіновія Хмельницького, взято в полон і відправлено з іншими до Туреччини. Хмельницький той є нащадком Венжика Хмельницького, раніше бувшого Гетьмана Малоросійського; він, рахуючись у боярах, або ранговій Шляхті Малоросійській, мав у вічистому володінні своєму містечко Суботів з хуторами та значними вгіддями, а в ньому муровану церкву і монастир, предками його і ним споруджені. У службі військовій мав він чин Сотника в реєстровому Черкаському полку; але за характером, підсилюваним добрим достатком, значив вельможу краю тутешнього. Пошлюблена з ним була донька Гетьмана Богдана Анастасія, і від того шлюбу народжений син Зіновій Хмельницький дістав при хрещенні його друге ім'я, дідівське з матірнього боку, Богдан, дане йому звичаєм Римських Католиків од хрещеного батька його Князя Сангушка."

+ + +

Упокой, Боже, раба Твого Богдана і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші раби Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія


Від дідів до онуків

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами