Микола Іванович Кибальчич нар. 19 жовтня 1853 пом. 3 квітня 1881

З сайту Родовід

Запис:255629
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Кибальчичі
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Микола Іванович Кибальчич
Батьки

Іван Йосипович Кибальчич [Кибальчичі] нар. 1810 пом. 4 лютого 1878

Варвара Максимівна Іваницька (Кибальчич) [Іваницькі]

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Микола Кибальчич

Події

19 жовтня 1853 народження:

шлюб: Екатерина Ивановна Зенькова [Зеньковы]

народження дитини: Вера Николаевна Ивановна Кибальчич (Голованова) [Кибальчичи]

3 квітня 1881 смерть:

Нотатки

Мико́ла Іва́нович Киба́льчич (* 19(31) жовтня 1853, Короп Чернігівської області - † 3(15) квітня 1881) — винахідник і революціонер-народник українського походження. Автор схеми першого у світі реактивного літального апарату. Страчений за замах на імператора Олександра II.

Народився Микола Іванович Кибальчич 31 жовтня 1853 року в місті Коропі, сьогодні Чернігівська область, у родині священика. Підліток пішов на серйозний конфлікт із батьком-священиком, покинув духовну семінарію у Чернігові і вступив до гімназії Новгорода-Сіверського. Там захопився хімією, за що навіть одержав прізвисько Миколка-піротехнік. Щоб читати технічну літературу, він самотужки вивчив англійську мову. Кибальчич був одним із кращих учнів гімназії. Закінчивши зі срібною медаллю навчання, хлопець обрав для себе шлях вивчення точних наук. Це привело його спочатку в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1871—1873 р.). Не закінчивши його, він перейшов у Медико-хірургічну академію. Тут Кибальчич і познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. У 1875 році за зберігання нелегальної літератури був заарештований і майже три роки провів у Лук'янівській в'язниці у Києві, після чого його випустили під нагляд поліції.

Продовжити освіту Кибальчичу не дозволили. Довелося обрати шлях революціонера-підпільника. Народники належно оцінили здібності екс-студента. Згодом Кибальчич працює і в підпільних друкарнях, і у так званих «пекельних лабораторіях», де виготовляли вибухівку і зброю для терористичних актів. Там і проявився його неабиякий талант хіміка і винахідника. Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт. Навіть більше — він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника — шведа Нобеля. Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців.

Кибальчич також написав одну з найважливіших в народовольчій публіцистиці теоретичну статтю — «Политическая революция и экономический вопрос» (газ. «Народная воля», 5 лютого 1881 року).

На імператора Олександра II «Визволителя» терористи-народовольці здійснили шість замахів. Увійшовши до складу терористичної групи Андрія Желябова, Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів і вирішив створити бомбу, якій би не було рівних. Царські генерали пізніше назвуть її справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. По суті, вона стала прообразом сучасної гранати. Подібних зразків у той час техніка Європи ще не знала.

Під час останнього замаху на царя 1 березня 1881 року вирішальну роль зіграла «забійна сила» бомби, створеної Кибальчичем. Однак після цього прожити на свободі талановитому винахіднику вдалося недовго — його заарештували через сімнадцять днів після теракту. У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проект реактивного літального апарата. У проекті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему унікального апарата арештант надряпав уламком гудзика на стіні каземату… Миколі Кибальчичу вдалося передати папери з розробленим проектом адвокату. Однак їх вилучила царська «охранка», долучила їх до справи і відправила у спецархіви таємної канцелярії. Тут вони пролежали до перемоги Жовтневої революції. Вперше було опубліковано в 1918 році в журналі «Былое», № 4-5. В проекті Кибальчич обґрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії апарата, висунув ідею про можливість застосування броньованого пороху для реактивного двигуна і про необхідність забезпечення програмованого режиму горіння пороху, розробив пристрої для подачі палива і регулювання, способи запалювання. Подачу порохових шашок в камеру згорання Кибальчич планував забезпечувати за допомогою автоматичних годинникових механізмів. Досліджуючи питання щодо стійкісті польоту, Кибальчич відмітив, що стабілізація апарата може проводитися як відповідним розподілом мас, так і за допомогою крил-стабілізаторів. В проекті досліджене питання про гальмування апарата при спуску. В кінці пояснювальної записки Кибальчич виказав думку про те, що успіх у вирішенні проблеми залежить від вибору співвідношення між масою корисного вантажу, габаритами порохових шашок і геометричними розмірами камери згорання двигунів. Розвиток ракетотехніки було відкинуто назад майже на тридцять років.


В яркий весенний день 1709 года в приемной епископа3 Черниговского Иоанна Максимовича появляется необычный посетитель. Он привлекает к себе внимание могучим ростом, изможденным видом, сильно потрепанной священнической одеждой.

— Кто Вы? - спросил епископ.

— Я сербский священник Григорий Кибальчич. Воевода гайдукской четы. Бежал из Сербии по распоряжению Гайдукского совета.

— Где Вы научились говорить по-русски?

— Я окончил Киевскую духовную семинарию4.

От епископа Григорий (Грегор) Кибальчич вышел с назначением на должность священника Стародубского собора, главной церкви города.

У Григория Кибальчича была многочисленная семья. Так возникли в России Кибальчичи, сначала в Стародубе, потом в Мглине, Новгород-Северском, Почарске, а затем и в других городах. О протопопе Почарском Петре Кибальчиче имеется запись от 9 мая 1742 года в дневнике украинского мемуариста Н.Д.Ханенко. 29 ноября 1784 года. Черниговский архиерей Феофил (Игнатович) отдал протопопу Почарскому Никифору Кибальчичу распоряжение — подготовить «достодолжное устное приветствие» Екатерине II к встрече ее во время путешествия на юг.

До половины XIX века большинство Кибальчичей принадлежало к духовному званию, занимая обычно должности сельских священников в Черниговской губернии. Это объяснялось и семейной традицией и тем, что возможность получения образования легче всего удовлетворялась путем поступления в духовные учебные заведения, где дети священников были наиболее желательны. Не следует забывать, что в тот период высшее и приходское духовенство составляло привилегированное сословие и являлось фактически чиновниками на государственной службе при самодержавно- крепостническом режиме.

Материальное положение сельских священников было хорошим. Кроме казенного «жалования» прихожане натурой и деньгами оплачивали выполнение религиозных обрядов. Священники располагали подсобным хозяйством, садом, пасекой и огородом. Имелись корова, .лошадь. В услужении были кухарка, кучер.

Впоследствии Кибальчичи дали профессоров, врачей, юристов, учителей, инженеров, геологов, археологов. В конце XIX века в Киеве был музей древностей имени археолога Турванта Венедиктовича Кибальчича.

В войну 1877-78 годов многие Кибальчичи сражались в русской армии за независимость Болгарии и Сербии, за уничтожение турецкого ига на Балканах. Отличился в этой войне и молодой военный врач Степан Иванович Кибальчич (брат Николая Кибальчича). Своей самоотверженной работой по. спасению и облегчению участи раненых воинов в сражении под Тырновом, Горным Дубняком и Филипполем он снискал уважение и благодарность генерала И.В.Гурко.

После убийства царя Александра II на Кибальчичей и их родственников полицией было организовано яростное гонение. Учащихся юношей исключали из учебных заведений и отдавали в солдаты. Некоторые молодые Кибальчичи, спасаясь от этого преследования эмигрировали за границу, в том числе в Болгарию и Сербию.

От всех оставшихся в России Кибальчичей полиция требовала, чтобы они изменили фамилию. Они терпеливо и гордо переносили все гонения, но фамилии не меняли.

К пятому поколению Григория Кибальчича принадлежал Иван Иосифович Кибальчич, отец Николая. Он был из Мглинской ветви Кибальчичей и родился в 1809 году. Его отец, дед Илья, прадед Никита и прапрадед Александр были священниками в селах Врянцы и Горяны Мглинского уезда Черниговской губернии. Окончив по первому разряду Черниговскую духовную семинарию он долго не хотел стать священником.


Від дідів до онуків

Діди
Маркел Петрович Іваницкий
народження: 1822, Псарівка
Діди
Батьки
Іван Йосипович Кибальчич
народження: 1810
шлюб: Варвара Максимівна Іваницька (Кибальчич)
смерть: 4 лютого 1878, Короп, Черниговская губерния, Российская империя
поховано: 5 лютого 1878
Батьки
 
== 3 ==
Микола Іванович Кибальчич
народження: 19 жовтня 1853
шлюб: Екатерина Ивановна Зенькова
смерть: 3 квітня 1881
== 3 ==
Діти
Діти
Онуки
Александр Евгеньевич Голованов
народження: 7 серпня 1904, Нижний Новгород, Российская империя
шлюб: Тамара Васильевна ? (Голованова)
смерть: 22 вересня 1975, Москва, РСФСР, СССР
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами