Юрій Іванович Голуб пом. до 1658

З сайту Родовід

Запис:283478
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Голуби
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Юрій Іванович Голуб
Батьки

Іван Андрійович Голуб [Голуби]

Події

народження дитини: Яків Юрійович Голуб [Голуби]

народження дитини: Томаш Юрійович Голуб [Голуби]

шлюб: Магдалена Мартинівна Бутович (Стрибель, Голуб) [Бутовичі]

до 1658 смерть:

Нотатки

Юрій Голуб одержав с. Дивин від родини Бутовичів. Треба відмітити, що маєток залишився до самої Хмельниччини у володінні Голубів. Хоча і маємо факт застави маєтку 7. 04. 1644 р. Київській метрополії за 10 тис. пол. зол. По смерті Маґдалени Голуб, маєток повинен був перейти молодшій доньці Леонорі Голуб, як посаг, в разі її одруження. В заповіті акцентується увага, що маєток знаходиться в заставі за 1 тис. польських зол. (можливо маємо приклад поступового викупу Дивина з застави).

Так само, як Брусилів і Дивин, Морозівка потрапляє до земель Юрія Голуба. Очевидно, що володіння маєтком із подібною назвою мало сокральний характер для Голубів. У 1567 р. в переписі війська литовського зафіксовано – Андрія Яковича Голуба та Ждана Голуба, що виходили на війну від Новогрудського повіту, причому перепищик помічає, що Ждан Голуб виставляє одного панцирного воїна з маєтків своїх Морозович та Стаєк. Подібність у назвах робить маєток "титульним" для Голубів. Так обидва брати Юрій та Данило, тримаючи в різний час Морозівку підписуються саме як "Голуб з Морозович".

В середині сорокових років XVII ст., Юрій Голуб закладає маєток своєму братові Данилові. Час на який діяв заклад не відомий, але бачимо, що Морозівка належала Данилові Голубу у 1647 р. За маєток навіть почалась ворожнеча між братами: так Данило Голуб подав скаргу до суду на брата Юрія, за напад насланих ним людей на с. Морозівку. Знаючи, про велике значення для Голубів цього маєтку (точніше факту утримування такої назви), Маґдалена Голуб заповідає Морозівку своїм синам від другого шлюбу – Томашу та Якубу Голубам.

(Автор: Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова "Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.")

КАНІВСЬКИЙ ПОЛК (1648-1678; 1702-1712)

Один з найстаріших, ще реєстрових козацьких полків Речі Посполитої, який мав охороняти переправи через Дніпро в районі Стайок, Трахтемирова, Іржищева та Канева. Полковий центр - місто Канів над Дніпром. Нині це районне місто Черкаської області. За відомими реєстрами полків 30-х pp. XVII ст. ми знаємо про таких канівських полковників, як Кулага Іван (1630), Данило (1632-1634), Лагода Андрій (1637), Боярин Іван Іванович (1638), Сікиринський Амвросій (1638), Голуб Юрій (1644-1646).

Народився Юрій Голуб в сім’ї одного з найвпливовіших васалів кн. Юхима Корецького Івана Андрійовича Голуба . Іван Голуб тримав в заставі від князя ряд маєтків, перетворюючись з залежного від князівської волі шляхтича, до одного з кредиторів родини. Іван Голуб обіймав посаду корецького намісника (“титульного” маєтку князів), що свідчить про ступінь довіри князя Юхима до останнього. Проте кар’єра Івана Голуба розпочалась задовго до настання його повноліття. Батько Івана Андрій Ілліч Голуб з Морозович, був в свій час удостоїн ласки короля Сигизмунда-Августа за виявлену сміливість в бою. Як зазначав сам король у своєму привілеї “нешкодуючи крові та горла свого” Андрій Голуб в битві із москвинами полонив одного з командуючих московської армії Захара Плєщєєва . Це дало початок його блискавичної кар’єри, проте, остання і завершилась із смертю Сигізмунда ІІ. Під час виборів нового короля, яким став Стефан Баторій, Андрій Голуб належав до “православної партії” на сеймі . У 1576 р., коли Річ Посполита, після правління Генріха Валуа недорахувалась скарбниці, Андрій Голуб виступив на сеймі з промовою проти “іноземного” претендента Іштвана Обатура, та намагався схилити депутатів на користь московського царя . В результаті маштабних бойових дій, про які згадувалось вище, Королем Речі Посполитої став Стефан Баторій. Андрій Голуб, як політик, покинув Варшаву, залишивши батькові нашого героя значний грошовий статок. Іван Андрійович Голуб мав велику сім’ю – сім синів та дві доньки, а саме: Софія, Регіна, Роман, Юрій, Данило, Петро, Павло, Самуель та Іван . Від Павла Івановича Голуба, буде походити ще одна визначна гілка родини Голуби-Богаті (Голубенки), які в XVII – XVIII ст., порідняться із гетьманськими родинами Самойловичів та Скоропадських . З сім’ї Івана Андрійовича син Юрій з території Волині, де осіла ця гілка Голубів, разом із братом Данилом переберається до Київщини. Не виключено, що освіту Юрій Голуб отримав в Київській братській школі, адже у 1631 р., виступає одним з фундаторів майбутньої Києво-Могилянської Академії, підписавшись в Акті про об’єднання Братської Богоявленської з Лаврською Могилянською школами . Кількома роками раніше Юрій з Морозович одружується із вдово Павла Стрибеля Маґдаленою Бутович. Через це одруження він набуває кілька маєтностей, що дістались по-першому шлюбу його дружини, а також від спадка її померлого батька . Володів Голуб ще і рядом маєтностей, які були надані йому Королем за вислугу, що її він ніс у чині ротмістра . Тож, на кінець 1630-тих рр. Юрій Голуб перетворився на місцевого магната, тримаючи до початку Визвольної Війни Богдана Хмельницького цілу низку маєтків, а саме: м.Білилівка , м.Новий Брусилів , м.Волчков , м.Ясногородка , с.Жаболовка , с.Кошелево , с.Морозівка , с.Дивин , с.Вепринське , с.Богданівка , с.Григорівка, біля Трахтимиріва . Утримаючи значні маєтки, Юрій Голуб вів активні торгівельні операції з місцевою шляхтою. Так відомі справи про посточання Голубом сільськогосподарських продуктів . Значне економічне становище, дозволило Юрію Голубу відігравати не другорядну роль в місцевій політиці. Території Київського воєводства в другій третині XVII ст., стали ареною багатьох подій: її південні краї – Поросся, стали осереддям концентрування козацького стану; колишні пустки, почали активно заселятись шляхтою, козацтвом та селянами-втікачами. Адміністрація Речі Посполитлї не була спроможньою контролювати ці територі. Місцева шляхта, знаходячись під патронатом так званих “корольків землі руської” – князівських родин та великих магнатів нерідко чинила свій суд та жила за предківськими законами. Тож і не дивно, що на цьому прикордонні – на межі християнського та мусульманського світів право сили привілюювало над писаним правом. Через пів сторіччя, це явище влучно охарактеризує в своїй думі “Всі покою щиро прагнуть...” Гетьман Іван Мазепа, пишучі: “...Же през шаблю маєм права!”. В 1630 р. Юрій Голуб робить кілька “рейдів” на маєтки своїх ворогів, які всі мали фатальний вихід, для останніх. Так від 7 травня фіксується скарга в суді від п. Л. Олизар-Волчкевича за наїзд на його грунти Ю. Голуба разом із Адамом Дворецьким та відомим Самуелем Лящем . А 9 травня скарга від пп. Сичевських за наїзд на його маєток Голуба із іншою шляхтою серед яких бачимо еліту Київщини, колишніх київських братчиків: Р. Сокора, Ф. Воронича, П. Стрибиля, Ю. Сила-Новицького . В 1632 р. Голуб із власним загоном нападає на будинок чоловіка Олени Лішки (сестри його дружини) – Криштофа Лішки, вбиває останнього, при чому було забито до двох десятків людей . Проте, Голуб, окрім сили вирішував справи і через суд. Відомі судові справи із родиною Стрибелів, які тягнулись понад 16 років ; М.Лишком ; Олизар-Волчкевичем ; навіть із власним братом Данилою спілкування інколи відбувалось через суд . Військова кар’єра Юрія (Єжі) Голуба почалась так-само в кінці 1620-тих рр., коли він знаходився на службі в Короля ротмістром . За вислугу Король дарував йому м. Білилівка, на яке Голуб мав право спадку ще по-батькові . В 1634 р., Юрій Голуб став учасником королівської місії на Січ. Щоб запобігти козацьким рухам, король вислав до останніх своїх комісарів: Адама Киселя, ротмістра Голуба та Лукаша Жолкевського. Комісари, мусили зупинити розпочату підготовку січовиків до чергового морського походу. До цього ж, паралельно були зустрічі із московськими делегатами, що до встановлення кордонів . Але Киселю довелось невдовзі їхати з реляцією на сейм, тож він залишив Голуба на Січі із наказом, аби він простежив, щоб всі новозбудовані човни були попалені . Бачимо, що Голуб тут виконував місію королівського комісара, разом із двома високопоставленими особами Речі Посполитої. Не допускаємо тієї думки, що Голуб на 1634 р., міг за своїм соціальним статусом бути рівним, ані Киселю, ані Жолкевському. Наголошується, що Голуб їде до січовиків, окрім як комісаром, предусім ротмістром. Де саме він ніс обов’язки ротмістра невідомо. В нашому випадку можна запропонувати думку, про те, що Голуб командував однією з польських військових одиниць, що уряд їх почав розташовувати безпосередньо поруч із козацькими землями . Тлумачити вищенаведений факт, як боротьбу Юрія Голуба з українським козацтвом – є перебільшенням. Голуб виконував королівський наказ. Казати, що він є типовим зпольщеним шляхтичем теж не можна. Адже, він, це приклад тієї української шляхти з державницьким спрямуванням політичної думки, до яких належала переважна більщість тогочасної української аристократії, як-то: А.Кисель, кн. Є.Вишневецький, Ю.Немирич, І.Виговський та інші. Юрій та Маґдалена Голуб були донаторами українських православних монастирів та церков, Київської школи. Так, на початку Визвольної війни Хмельницького, тільки Маґдалена Голуб передає значні суми, на: Печерський монастир – 2 тис. пол. злот.; Святої Софії – 3 тис. пол. злот.; Межигірський монастир– 1 тис. пол. злот.; Канівський монастир – 1 тис. пол. злот.; Братство Київське – 1 тис. пол. злот.; до того ж для калік у шпиталях – 300 пол. злот . Як бачимо, серед цих пожертвувань згадано і козацький – Межигірський монастир. Для таких людей, як Юрій Голуб, Річ Посполита – це дійсно була “мати”, а Король “батько рідний”. Це була їх держава, де місцева шляхта укріплювала свої права, вела боротьбу за православну церкву та просвітництво . І хоча жили вони в краї русинів – третьої, не визнаної політичної нації Речі Посполитої, але через такі роди, як Острозькі та Вишневецькі – ці краї користувались нечуваною, ані для жодного іншого регіону держави власною самобутністю. Звісно велику роль відігравало козацтво. Певним чином ці два стани доповнювали один одного в спільній боротьбі за православну церкву. Проте, розходились, як раз в методах прожиття – якщо для шляхти це рента та податки з маєтностей, то для козаків – це військові походи. Тож, уряд, намагався вселяко перешкодити несанкціонованим походам козаків, за якими слідувала ціла низка дипломатичної перепалки Султана з Королем. Нам невідома доля Юрія Голуба в часі останнього великого повстання козаків 1638 р., хоча певно, що він воював на боці польської армії. Як зазначалось вище, за постановами “Ординації Війська Запорозького”, старшину реєстрового козацтва став призначати уряд. Одним з таких призначень, стало посідання Юрієм Голубом уряду “полковника канівського полку реєстрового Війська Запорозького”. Дата, коли Голуб отримав цю посаду, невідома. Проте, знаємо, що тримав він булаву полковника реєстровців досить довгий час і серед інших реєстрових полковників з боку польського уряду мав найбільше довіри, про що буде нижче. Найраніша дата, яка фіксує Юрія Голуба з Морозович полковником Канівським – це квітень 1644 р. Через два роки (не раніше 30.10.1646р. , ця посада, на певний час, лишається вільною. З невідомих нам причин, в 1646 р., полковником стає Самуель Залєський . Проте, за півтора роки, посада повертається до Голуба . Маємо досить прозорі згадки, про діяльність Ю. Голуба та його козаків, разом із С. Лащем у 1637 р. Тоді ціла “армія” козаків, татар, сербів та циган діяла на Київщини, розпраляючись із небажаними сусідами Бачимо його активні дії в перші місяці повстання Хмельницького . Яким був полковник канівський в поводженні з козаками, яку роль відігравав сам полк, нам не відомо. Хоча, перед Хмельниччиною велика кількість селян-втікачів знаходить своє пристанище в маєтках реєстрового полковника, втікаючи саме від польських урядовців . До цього, зазначимо, що полк Голуба, з початком повстання 1648 р., не перейшов відразу на бік Хмельницького, а був готовий до придушення повстання. Це може свідчити про високу дисципліну в полку та повагу до свого керманича. На початку нового, 1648 р., Січ почала готуватись до повстання. Коронний гетьман М.Потоцький, вирішив придушити козацьке повстання з самого його початку. 13 лютого він віддає в розпорядження канівського полковника Голуба ще два полки: Чигиринський й Переяславський, і, до цього ще 20 драгун з кодацької залоги. Об’єднані під началом Юрія Голуба реєстровці мусили швидким маршем досягнути Запоріжжя і приборкати повстанців. Але, Я.Шемберко – комісар Війська Запорозького – не довіряючи реєстровцям, розпустив полки і похід було відмінено . Десь в ті ж часи, Голуб і був позбавлений булави – новим соціально-політичним рухом, що виллється в Революцію під кермом Богдана Хмельницького. Смерть Голуба, в різних джерелах фіксується різним часом, так деякі дослідники погоджуються що це був 1649 р. , деякі згадують його ще у 1658 р. Для повноти характеристики Ю.Голуба, дозволими вийти за встановлені в роботі хронологічні межі та роботи і в підтвердження вищевикладеної тези про “територіальний патріотизм” місцевої еліти процитуємо “Словник географічний” в якому за словами “Хронічки” Юхима Єрлича написано: W 1648 r. po rozgromie korsuńskim, orda tatarska udała się w zagony na Polesie kijowskie. Szlachta też w wielkim popłohy z tych miejsc uciekała; jeden tylko Jerzy Hołub, krewny Butowiczow, zbił tatarow pod Brusilowym i “kilka tysięcy więzniow oswobodził i odgromił, a inszych psow poganskich, jednych pozabijano, drugich żywcem do więzienia pobrano”

Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128; Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. ХІІ – Warszawa, 1892. – S. 454. ЦДІАК України ф. 25, оп. 1, спр. 522, арк. 43 – 43 зв. РГАДА ф. 389, оп. 1, спр. 38, арк. 539 зв. Źrodła dziejowe. – T. IV. – Warszawa, 1877. – S. 19 – 20. Соловьев С. М. Сочинения. – Кн. 3. – Т. 5-6. – М., 1989. – С. 617. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII – Warszawa, 1904. – S. 319; Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IV. – Warszawa, 1912. – S. 171. Алфьоров О. Рід Голубів у світлі Житомирських актових книг (перша половина XVII ст.) // Житомиру 1120 (884 – 2004). Науковий збірник «Велика Волинь». Житомир, 2004. – Т. 31. – С. 58 – 64. Алфьоров О. А. Показачення роду Голубів-Княжицьких, як вияв соціально-політичних змін на українських землях у XVII ст. // Nad Wisłą i Dnieprem: Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej – przeszłość i teraźniejszość. № 2-3. – Toruń – Kijów, 2003 – 2004. – S. 22 – 27. Памятники, изданные кіевскою коммиссіею для разбора древних актовъ. – Т. 1-2. – К., 1898. – С. 414. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53, 56. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56; Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 26; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр.189, арк. 61. Яковенко Н. М. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства напередодні Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. // Феодалізм на Україні. – К., 1990. – С. 85. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 825. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56. ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 126. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр.189, арк. 61. Селянський рух на Україні: 1569 – 1647 рр.: Збірник документів і матеріалів / від. ред. М. Г. Крикун. – К., 1993. – пп. 1669, 1670; Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. V – Warszawa, 1884. – S. 46. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364-365зв., 366 зв., 367. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 44; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 10, арк. 6 зв. – 7; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 191, арк. 54 – 55; Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. – К., 2002. – С. 30. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 129. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 44. Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв. Там само; Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28.; Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. – К., 2002. – С. 30. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 8. – Ч. 1. – К., 1995. – С. 210. Іванцов І. О. Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635-1638 рр. – К., 2002. – С. 62-63. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 8. – Ч. 1. – К., 1995. – С. 210. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 - 406. Яковенко Н. Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 304 – 310. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: нариси історії козацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К., 2004. – С. 64. ІР. НБУ ф. 61, № 1101, арк. 1 зв. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 8. – Ч. 2. – К., 1995. – С. 131. Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. – T. II. – Cambridge – Massacgusetts, 1978. – P. 606. ЦДІАК України, ф. КМФ-36, оп. 1, спр. 219, арк. 52 – 56 зв., 162 – 172 зв. Степанков В. Михайло (Станіслав) Кричевський // Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / відп. ред. В. Смолій. – К., 1998. – Кн. 1. – С. 181. Селянський рух на Україні: 1569 – 1647 рр.: Збірник документів і матеріалів / від. ред. М. Г. Крикун. – К., 1993. – № 1670. Степанков В. Михайло (Станіслав) Кричевський // Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / відп. ред. В. Смолій. – К., 1998. – Кн. 1. – С. 181. Тесленко І. Родинний клан Єрличів // Соціум. Альманах соціальної історії. – Вип. 4. – С. 173. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128 Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. І – Warszawa, 1880. – S. 389 - 390.

Голуб Юрій Іванович – шляхтич гербу «Сирокомля». Ротмістр (? – 1629 – ?) [20,с.152], а потім полковником канівський (? – 1644.05. – 1646.11. – ?). Спільно з рідними братами Самійлом та Данилом тримав м. Ясногородку. 15 квітня 1629 р. отримав королівський привілей на м. Білилівку. 16 жовтня 1630 р. с. Жаболовка (спільно із дружиною Маґдаленою). 25 жовтня 1630 р. с. Кошелево переуступив Андрію Домбровському, чоловіку своєї сестри Регіни. Спільно із дружиною за заповітом Семена Бутовича 5 листопада 1630 р. вступив у володіння м. Новий Брусилів, сс. Морозівкою, Дивином. 1


Від дідів до онуків

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»