Павло Олександрович Тулуб нар. 13 лютого 1862 пом. 16 березня 1923

З сайту Родовід

Запис:316393
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Тулуби
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Павло Олександрович Тулуб
Батьки

Олександр Данилович Тулуб [Тулуби] нар. 1825 пом. 1872

Марія Василівна Домбровська [Домбровські]

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Тулуб Павло Олександрович

Події

13 лютого 1862 народження:

шлюб: Єлизавета Василівна Королько [Корольки] нар. 1866 пом. 24 травня 1934

1890 народження дитини: Зінаїда Павлівна Тулуб [Тулуби] нар. 1890 пом. 1964

16 березня 1923 смерть:

Нотатки

Батько письменниці Павло Олександрович Тулуб, 1862 року народження, навчався в Херсонській гімназії, закінчив Київський університет, став юристом-цивілістом, відомим російським поетом, журналістом, перекладачем. Зокрема перекладав твори Т. Г. Шевченка російською мовою.

Служив у судових установах Подільської губернії, Києва, був мировим суддею, членом міського окружного суду. Писав повісті, оповідання, статті. Відомі його публікації з юриспруденції: „Муки судейской совести”, „Из записок и наблюдений мирового судьи”, „Суеверия и преступления”. Одним словом яскравий приклад відомого постулату: якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Помер Павло Тулуб у 1923 році і похований на Лук’янівському кладовищі в Києві.

Рід Тулубів походить із Криму. Вони прямі нащадки січових козаків. Наприкінці XVI та початку XVII століть їхні предки належали до козацької старшини. Були серед них і писарі Війська Запорозького. Є відомості, що Андрій Тулуб мав звання полковника. А ще один із Тулубів був одружений з сестрою знаменитого Кочубея, страченого гетьманом Мазепою.

При Петрі І один із Тулубів дістав дворянський титул, офіцерський чин і став власником фамільного герба. Володів землями й хуторами на Полтавщині.

Батько Павла Олександр Данилович у пошуках науки пішки прийшов із Золотоноші до Києва. Із золотою медаллю закінчив Першу гімназію, історико-філологічний факультет університету Святого Володимира. Викладав у Інституті шляхетних дівчат, працював інспектором училищ у Кам’янці-Подільському, директором однієї із херсонських гімназій. Написав підручник з російської літератури. У тридцять чотири роки повінчався з сімнадцятирічною Марією Домбровською. Подейкують, була вона дуже вродлива, кияни спеціально ходили милуватися красунею, коли та гуляла Хрещатиком. Тулуб дружив з Миколою Костомаровим. За членство в Кирило-Мефодіївському братстві рік відсидів у Петропавловській фортеці. А потім відбув восьмирічний строк у Оренбурзі.

Павло, або Поль, як його ласкаво називали в сім’ї, був улюбленцем батька й матері. Розглядаючи заголовки газетних статей, у шість років почав самостійно читати. У 1882-му закінчив Херсонську гімназію. Коли Павло навчався в старших класах, помер батько, і хлопець мусив заробляти гроші для сім’ї. У матері залишилося п’ятеро малолітніх дітей. Підробляв уроками, зокрема готував до вступу в гімназію доньку мільйонера Скадовського. Ставши студентом юридичного факультету Київського університету, познайомився з Ароном Коганом — сином власника київської тютюнової фабрики “Соломон і Коган”. Коган-молодший хотів прославитися, отож купував у талановитого й бідного юнака його вірші... Навіть том поезій опублікував, дуже здивувавши киян, адже ті знали Арона як малоосвічену людину, що навіть погано володіла російською мовою. Твори Павла друкували в багатьох тодішніх періодичних виданнях Києва, рецензенти були до них прихильними. Сфера літературних зацікавлень юнака щонайширша: скажімо, писав куплети для улюбленця публіки артиста оперети Блюменталя-Томаріна. Критикував вибоїсті дороги, неосвітлені й брудні вулиці.

Після закінчення університету служив у судових установах Подільської губернії, Києва, був мировим суддею, членом міського окружного суду. Друкувався в газетах “Киевские отклики”, “Киевская мысль”. Дебютував у “Неделе” Гайдебурова. Повісті, оповідання, статті на мистецькі теми публікував “Художник”, що виходив у 1892—1894 роках. Вірші надсилав у “Одесский листок”, “Жизнь в искусстве”, а згодом у “Вестник Европы”, “Наблюдатель”, “Ниву”. Набувши професійного досвіду, став автором статей з юриспруденції: “Из записок и наблюдений мирового судьи”, “Суеверия и преступления”, “Муки судейской совести”.

Сім’я Тулубів жила в Києві, на Фундуклеївській вулиці, в будинку професора музичного училища (нинішньої Національної музичної академії) піаністки Штосс-Петрової, потім — у Обсерваторному провулку, а в 1872-му переселилася на Гоголівську, 27. На жаль, ці споруди не збереглися. Поряд, у 32-му номері, в флігелі домовласника Міллера, мешкав рідний брат Павла Микола, який служив адвокатом в Управлінні Південно-Західної залізниці. Високоосвічена та ерудована людина. Знав кілька мов. Навколо своєї садиби розбив парк з рідкісними для Києва сортами троянд. Помер на початку Першої світової війни. Згідно із заповітом небіжчика 4300 томів його книгозбірці передано Міській публічній бібліотеці. Подружжя Тулубів поховане поряд на тринадцятій дільниці (професорській), на так званій Красній гірці. Розповідь про цих людей входить до програми екскурсійного маршруту по Київському некрополю.

Знаменитою стала і донька Павла Тулуба Зінаїда (1890—1964), відома українська письменниця. У 1913-му вона закінчила Київські вищі жіночі курси. Перший твір “На перепутье” надрукувала в “Вестнике Европы”. У 20-х роках працювала лектором у військових частинах, керувала літературним відділом Київського фотокомітету. Залюблена в історію України, звернулася до образу Петра Конашевича-Сагайдачного. Так з’явився задум роману “Людолови”, що мав початкову назву “Сагайдачний”. У листах до Максима Горького вона спочатку писала, буцімто має намір створити “роман про Сагайдачного”, та згодом повідомила про зміну планів: “...але роман давно виріс із цих рамок і перетворився на роман, де центром є проблема праці на початку XVII століття”. Задум молодої письменниці підтримав і Павло Тичина. В 1937—1955 роках Зінаїду репресували, і їй довелося жити в Казахстані. Працювала завідувачкою шкільної бібліотеки, рахівницею “Заготзерна”, секретаркою райсільгоспвідділу... Після реабілітації повернулася до Києва, де й померла. Відомий її роман із життя Тараса Шевченка на засланні “В степу безкраїм за Уралом”. Написала також низку п’єс, сценаріїв, казок. На будинку № 6 на Великій Житомирській, де жила письменниця, встановлено меморіальну дошку. Спочиває Зінаїда Тулуб на Байковому цвинтарі.

Павло Олександрович, ще працюючи у Брацлаві мировим суддею, зажив слави чесного й справедливого, що було дивиною серед чиновників, які вважали його білою вороною, відступником від узвичаєних правил потрошительства, зводили на нього наклепи, не приховували своєї неприязні. Зворушує і такий звичай мирового судді: на Великдень на його кухні пекли паски і для арештантів місцевої тюрми, бо він «вважав своїм обов’язком скрасити цим подарунком печаль арешту під світлий празник».


Від дідів до онуків

Діди
Василь Федорович Домбровський
народження: 1810
смерть: 1845
Діди
Батьки
Олександр Данилович Тулуб
народження: 1825, Полтавська губернія, Російська імперія
шлюб: Марія Василівна Домбровська
інше: Статський Радник та Інспектор Кам'янець-Подільської гімназії
смерть: 1872
Батьки
 
== 3 ==
Олександр Олександрович Тулуб
народження: 1866
смерть: 1939
Ганна Олександрівна Тулуб
інше: 1872 року закінчила жіночу гімназію у Кам янці-Подільському
Єлизавета Василівна Королько
народження: 1866, Капустинці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
шлюб: Павло Олександрович Тулуб
смерть: 24 травня 1934, УСРР, ССРР
Павло Олександрович Тулуб
народження: 13 лютого 1862
шлюб: Єлизавета Василівна Королько
смерть: 16 березня 1923
== 3 ==
Діти
Зінаїда Павлівна Тулуб
народження: 1890
смерть: 1964
Діти

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами