Василь Мойсеєвич Зражевський нар. 1733 пом. 1796

З сайту Родовід

Запис:558535
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Зражевські
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Василь Мойсеєвич Зражевський
Батьки

Мойсей Зражевський [Зражевські]

Агафія ? (Зражевська) [?]

Події

1733 народження:

шлюб: Ірина Іванівна Єрофеєвич [Єрофеєвичі]

народження дитини: Іван Васильович Зражевський [Зражевські]

1796 смерть:

Нотатки

Дело в том, что Зражевский был ревностный православный, вернувший, в качестве протопопа, к благочестию из унии несколько белоцерковских приходов. И вот в то время, как он мирно пребывал в своем доме в сообществе с двумя монахами из Волощины и dyrektorom dzieci своего отца, Стефановичем, на его усадьбу напал польский отряд, устроив при этом правильную осаду. Всем взрослым пришлось отстреливаться для того, чтобы отразить врага. Нападавшее, в виду своей слабой численности, отступили, после чего Зражевский с писарем своим, приглашенным из Переяслава, торопливо оставил Гусачевку. Но отступившие, не зная этого последняго обстоятельства, призвали в Гусачевку свежия силы и тогда то, несмотря на значительное сопротивление, все маленькие Тхоржевские, принятые за сыновей Зражевскаго. Учение свое им пришлось таким образом закончивать до суда, наступившего нескоро, в кодненской яме (тюрьме).

В січні 1770р. виїхала до Петербургу делегація з України з проханням до Катерини зліквідувати унію. Очолювало цю делегацію двох священиків відступників, протопіп Михайло Гуранда і Семен Переровський. Обидва були суспендовані митрополитом Филипом за вбивство і грабіж. Згодом виїхала друга делегація, яка складалася також з священиків-відступників, те жпозбалених священичого достоїнства, які охоче вступили на добре платну службу московського православнія: Василь Зражевський з Білої Церкви, Іван Сметана з Богуслава й І.Василевич. Обидві делегації просили царицю Катерину 11., щоб дала московським військам, розташованим на Україні, наказ арешту кожного українського католицького священика, який появився б на Київщині чи Брацлавщині й домагався звороту церкви чи заохочував до опору проти московської церкви.

Могутньо поширювався рух за відновлення православ'я і в часи вступу на Правобережжя російських військ. На Пороссі були сформовані православні протопопії Білоцерківська й Богуславська, які очолювали протопопи Василій Зражевський та Стефан Левандовський. Ці пастирі підпорядковувалися єпископу Переяславському і Бориспільському, який перебував на російській території, й чимало зробили для відродження православних парафій у регіоні. Остаточне повернення краю до православ'я відбулося в 1793—1796 роках, а після приєднання Надросся до Російської імперії уніатських парафій тут майже не лишилося. Коли православні храми приймали греко-католицтво, то поміщики-католики надавали їм землі та різноманітні угіддя (ліси, пасовиська, пасіки, стави). З відновленням православ'я парафії Надросся належали тим самим поміщикам, які почали відбирати не лише подароване, а й церковне майно.

Протопіп Василь Зражевський (1733-1796). Вступ. Рід Зражевських. Батьки, дитячі і юнацькі роки Василя Зражевського. Початок служіння.

У 1768 році, вже після вибуху Коліївщини православний рух розповсюдився по Київському і Брацлавському воєводствах, чому сильно сприяла поява російських військ, викликаних за проханням польського уряду для боротьби з повстанцями. Протягом кількох місяців було сформовано правління по усім значним округам польської України. З території Поросся найбільш відомими стали протопопи Білоцерківський Василь Зражевський і Богуславський Стефан Левандовський. Протягом 1768-1771 років йшли запекла боротьба офіційної унії і народного православ’я. Нарешті у 1772 році у зв’язку з заходами по першому розподілу Речі Посполитої переважна більшість парафій таки перейшли до православ’я, хоча політичні події й зовсім не торкалися польської України, але багато зробив настрій і очікування продовження розподілу Польщі. У 1773-1774 рр. вдалося більшою частиною навіть формально вже затвердити цей перехід. Протопопії на Пороссі налічували у цей час близько 50 парафій у своєму складі і підпорядковувалися Переяславсько-Бориспільській єпархії.

Найбільш відомим епізодом боротьби за білоцерківські церкви стали часи Коліївщини та десятиліття по ній. Протягом 1768–1774 рр. репрезентантами цієї боротьби були: з польського боку генеральний губернатор Білоцерківського староства Шимон Рильський, від українців – священик Василь Зражевський, протопіп Білоцерківський. Утиски та залякування священства, збройний напад 1771 р. на будинок о. Василя відбивали загальний перебіг подій. Ще перед 1773 роком тільки дві з сімох білоцерківських парафій були православними. Тільки 1773-1774 рр. переломили ситуацію на користь православних, але вже 1775 р. починається зворотний процес. За фінансові зловживання було зміщено протопопа Зражевського, ще раніше був звільнений і губернатор Рильський. Їх наступники виявили більше толерантності та порозуміння і, хоча боротьба за міські парафії тривала, вона вже не набувала таких гострих форм, як раніше.

У XVІІІ ст. церква Успіння Пресвятої Богородиці мала статус соборної. Її будівля та дзвіниця були з дубової деревини. Пречистенська парафія скасована 1839 р. З настоятелів церкви Успіння Пресвятої Богородиці найбільш відомий протопіп Василь Зражевський – церковний діяч на Білоцерківщині часів Коліївщини та розподілів Речі Посполитої.

Про рід Зражевських ми маємо такі відомості. В “Малороссийском гербовнике” вказано, що нащадки Онисима Зражевського, військового товариша (згад. 1691 р.) мали герб з таким описом: “Щит: в красном поле белая перевязь слева, обремененная тремя красными розами. Нашлемник: три розы в столб между двух буйволовых рогов”. Це трохи змінений варіант польського гербу Доліва . На жаль, й досі немає певних відомостей про родинне відношення Василя Зражевського до роду Зражевських гербу Доліва. В “Малороссийском родословнике” Модзалевський не дає відомостей про рід Зражевських. Це може бути непрямим свідченням на користь гіпотези про походження протопопа Зражевського з роду Зражевських гербу Доліва. Відомо, що Модзалевський вважав українським дворянством саме старшинські роди Гетьманщини (Лівобережної України) і тому дуже рідко торкався родів, що мешкали на Правобережжі . Можливо, нащадки Онисима Зражевського вийшли з Гетьманщини наприкінці XVІІ чи на початку XVІІІ ст. на Правобережжя й тому Модзалевський обмежився лише відомостями у “Малороссийскому гербовнику”. Ця гіпотеза ґрунтується на таких фактах: по-перше, 30-х років XVІІІ ст. ми зустрічаємо родину Зражевських на Київщині і, по-друге, онук чи племінник Василя Зражевського – протоієрей Петро Семенович Зражевський – писав про себе 1819 р., що він “...из дворян протоиерейского сына сын...” . Крім того, ми маємо аналогічні приклади, коли нащадки козацької старшини з Гетьманщини переходили на Правобережжя й займали тут чільне місце на релігійному терені. Кращим прикладом є представники лубенського старшинського роду Значко-Яворських – ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек та ігумен Богуславського монастиря Аркадій – сини осавула Лубенського полку Карпа Ілліча Значко-Яворського (у “Малороссийском гербовнике” зазначено, що нащадки Іллі Значка (згад. у XVІІ ст.) користувались гербом Косцеша ). Цікавими є також відомості про животівську гілку Зражевських, які наводить Л. Похилевич: “Во время польского владычества, когда каждый пан, поссорившись с своим соседом, начинал войну, по тогдашнему – делал заязды, Животов служил значительным укрепленным местом... Гарнизон из окрестных жителей или козаков содержался на счет владельцев Животовских. Начальник гарнизона назывался атаманом. Животовские старики рассказывают о последнем Животовском атамане Иване Зражевском, прозванном за свое искусство в стрельбе из пушек Палием. Он служил при помещике Животовском Петре Доленге-Цешковском , а брат его Павел был священником при Животовской Николаевской церкве” . Крім того, в 1769-1771 рр. згадується запорозький ватажок Грицько Палій, котрий очолював гайдамацький загін, а у 1770-1773 рр. у тій же ролі згадується Грицько Зражевський . Порівнюючи Зражевських з Животова та Зражевського-гайдамаку, треба пам’ятати, що перетворення гайдамацького ватажка на атамана надвірної корогви було в ті часи досить звичайною подією, як і зворотний варіант .

ІІ. Батьки, дитячі і юнацькі роки Василя Зражевського. Василь Зражевський народився близь-ко 1733 р. у с. Дідовщині , яке лежить неподалік Фастова з боку Брусилова. У той час це село знахо-дилося у володінні греко-католицьких митрополитів . Про свого батька Мойсея сам Василь Зражевсь-кий казав, що на той час він був “тамошним жителем”. Близько 1743 р. митрополит Володкович висвятив його у священики до церкви св. Михаїла с. Великої Солтанівки на Мотовилівщині . Пізніше, мабуть, у 1760-70-х рр., він був хрестовим протоієреєм у Переяславській єпархії . Про матір Василя Зражевського відомо тільки, що її звали Агафія. Перші десять дитячих років Василя Зражевського пройшли у Дідовщині, де батьки почали вчити його “руского писмени”. Після переїзду до Великої Солтанівки він ще чотири роки навчався при батьках, а потім – близько 1747 р. – батько повіз його до Київської академії навчатися латини. Василь провчився в Київській академії п’ять років й, закінчивши школу (тобто клас) поетики , пішов у Житомир. Там, у єзуїтському колегіумі, він два роки навчався в класі риторики і, таким чином, отримав, за поняттями XVІІІ ст., повну вищу освіту. Повернувшись після навчання до батька до Великої Солтанівки, Василь Зражевський два роки на-вчав молодших братів латини.

ІІІ. Початок служіння. Близько 1756 р., отримавши благословення батьків, Василь Зражевський одружився на Ірині Іванівні, дочці священика Івана Єрофеєвича, настоятеля церкви св. Параскеви с. Гу-сачівки Білоцерківського староства. За традицією XVІІІ ст. сини священо- та церковнослужителів ішли шляхом своїх батьків, успадко-вуючи батьківську церковнопарафіяльну посаду. Одруження надало Василю Зражевському право отримати сан священика. Для цього він, перш за все, одержав згоду свого батька та парафіян церкви св. Михаїла с. Великої Солтанівки, потім – рекомендацію білоцерківського протопопа Семена Колтуновського. Отож Василь Зражевський 26 лютого 1758 р. був рукопокладений у священика греко-католицьким митрополитом Пилипом Володковичем. Грамоту він отримав на місце вікарія (заступника настоятеля) батьківської парафії . Прослужив о. Василь на цій парафії тільки рік, бо помер його тесть й почалися змагання за Гусачівську парафію між спадкоємцями Івана Єрофеєвича. У цих змаганнях о. Василь досяг мети – отримав Гусачівську парафію, – хоча були й родичі Єрофеєвичі (теж греко-католицькі священики).

Джерела розходяться в датуванні навернення отця Василя до православ’я, однак ясно, що це сталося до 5 серпня 1768 р. і проведено було преосв. Гервасієм, а не його наступником єпископом Йовом, як відмічають деякі історики ; крім того, й сам отець Василь підтверджує своє приєднання до православ’я зусиллями преосв. Гервасія, єпископа Переяславського . У зв’язку з новою посадою отця Василя виникає питання про те, в якому саме білоцерківському храмі й коли був він настоятелем, бо за звичаєм протопопи й правителі священнодіяли не тільки в своїй спадковій парафії, але й у соборному храмі, маючи в одному з цих місць чи в обох одночасно вікарних священиків. Священик Петро Лебединцев гадав, що Зражевський був настоятелем церкви Преображення Господнього, однак документи свідчать, що 1775 р. Зражевський був настоятелем церкви Успіння Пре-святої Богородиці . Крім того, саме церква Успіння Пресвятої Богородиці у ХVІІІ ст. була соборною і православні протопопи (а часами й греко-католицькі декани) білоцерківські були її настоятелями. Що стосується часу настоятельства о. Василя Зражевського в цьому храмі, то, мабуть, початок його необхід-но віднести до 1772-1773 рр., коли Православ’я святкувало майже повну перемогу над Унією на Білоцерківщині.

Як бачимо, ситуація була складною й від правителя Василя Зражевського вона вимагала великої напруги сил. Греко-католики не бажала втрачати парохів, а через них і парафіян двох воєводств. Діяль-ність греко-католицьких офіціалів по захисту позицій Церкви проявлялася не тільки в підтримці вірних й тиску на нестійких, але й у санкціях проти православних священо- і церковнослужителів. Часто “допомо-гу” старостівської або приватновласницької адміністрації, іноді навіть із застосуванням військової сили, пов’язували з Церквою. Не уник цієї долі й Василь Зражевський. До донесення ігумену Мелхиседеку він додав “Реестр вещей, заграбленных поляками в священика Василия Зражевского, правителя белоцерков-ского”. Судячи зі списку речей і з часу написання донесення, це “заграбление” сталося під час об’їзду о. Василем парафій його відомства в другій половині вересня. Враховуючи, що реєстр цей чудово характе-ризує як особистість самого о. Василя, так і час, за якого він жив, і проблеми, з якими стикався, доречно навести його тут повністю: “1) Фузею, за которую дал два рубля. 2) Карабен прусский полтора рубля. 3) Фузею отца Павла (мається на увазі другий правитель Білоцерківський з с. Великої Ольшаниці.– прим. авт.), которую до направи дал бил слюсарове. 4) Штуцер мой, который коштовал полтора рубля. 5) Янчарку турской работы три рубля. 6) Рулку з ложи виняли. 7) Пестолет един взяли. 8) Замок от оружини. 9) Опанчу на дорозе отобрали, цена епанче рублов чтири. 10) Чашок фарфурних пару. 11) Вишняк виточили. 12) Сало взяли” . Як бачимо, о. Василь був чудово озброєний. Втрата ним такого чудового арсеналу не викликає подиву, бо офіційний розбій не був у Речі Посполитій чимось винятковим й не так часто карався .


Від дідів до онуків

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами