Григорій Григорович Білінський

З сайту Родовід

Запис:669669
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Білінські
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Григорій Григорович Білінський
Батьки

Григорій Іасонович Білінський [Білінські] нар. близ. 1832 пом. 28 лютого 1893

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Білінський_Григорій_Григорович

Події

народження: Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія

народження дитини: Ольга Григорівна Білінська [Білінські]

шлюб: Олександра Іванівна ? (Білінська) [?]

народження дитини: Віра Григорівна Білінська (Козубенко) [Білінські]

24 жовтня 1884 народження дитини: Капустинці, Капустинська волость, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія, Людмила Григорівна Білінська [Білінські] нар. 24 жовтня 1884

Нотатки

Нащадок старого священницького роду краю, кілька поколінь якого служили священнослужителями в навколишніх селах. Священнослужитель села Капустинці Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської імперії.

В часи Російської імперії отець Григорій був одним з найбільш шанованих людей села, як і годиться священнику відповідав за духовний розвиток односельців. Про нього згадується у книзі Івана Козуба "Доба і доля". Разом з тим на думку деяких односельців Івана Козуба, він виклав у книзі власне ставлення до сільського батюшки, в дечому занадто критичне і відповідно далеке від дійсності. Дехто згадує про те, що їхні діди-прадіди дружили з батюшкою, спілкувалися, ходили в гості і запрошували до себе.

Критично і не завжди схвально ставився до нових форм і змісту освіти, які з'явились у регіоні на межі 20 століття, як і належить священнику підтримував погляд, що віра в Бога, життя по вірі і знання Закону Божого для спасіння людини мають більше значення ніж безбожна матеріалістична філософія, заснована на сліпій вірі в науку і прогрес, що з часом дало привід для його критики тим, хто розбудовував освіту і духовне життя на селі в радянський період на нових засадах.

Ще у 1870 році батько отця Григорія організував школу, в якій разом з дяком навчав дітей. Це була 2-х класна церковно-приходська школа. А наприкінці 90-х років XIX століття було відкрито земську школу, яка стала конкурувати з церковно-приходською, через що був виник конфлікт між священником, батьком отця Григорія і учителем В.П.Сатиром, врешті решт вигнанням останнього із села. Цей конфлікт мав продовження у тому, що частина селян, особливо з бідніших сімей прохолодно ставились до отця Григорія, батька отця Григорія і його сім'ї (в т.ч. самого отця Григорія) вважаючи несправедливим, що порушувалось право їх дітей на добру освіту, спогади про це згодом зіграли свою роль у підриві довіри до віри в Бога, до православного вчення і до Церкви, особливо серед представників молодшого покоління жителів села, а також у тому, що в часи руйнації храму на селі і вигнання отця Григорія разом із сім'єю з села у кінці 1920х, частина селян досить байдуже поставилось до цієї події, а деякі можливо навіть і прямо її підтримали.

26 серпня 1901 року був восприємником при хрещенні Ксенії дочки реєстрового дворянина Василя Сергієва Хмельницького.

18 грудня 1905 року був восприємником при хрещенні Надії, дочки реєстрового дворянина села Капустинців Василя Сергієва Хмельницького.

3 березня 1907 року був восприємником при хрещенні Федота сина реєстрового крестьянина Якова Дорофієва Кайданника.

Цікаво, що одна з дочок отця Григорія, Людмила Григорівна працювала вчителькою у сільській школі в т.ч. за радянської влади, у 1920х роках. У її учнів залишились про неї добрі спогади, в т.ч. як про вчительку, яка немало зробила для їх освіти і духовного розвитку, для становлення їх як освічених людей і повноправних громадян суспільства. Серед її учнів (І.І. Кулінський, Я.П.Бублик та багато ін.) були в т.ч. майбутні сільські вчителі, які займалися освітою і духовним розвитком краю вже у радянський період (в т.ч. напр. Я.П.Бублик), що дозволяє говорити про певний зв'язок і правонаступництво між різними поколіннями тих, хто приймав участь у просвітництві і розвитку освіти краю, про те що це правонаступництво і зв'язок хай слабо і неявно, але так чи інакше зберігалися і продовжувалися і в радянський час, продовжуються і нині, про вплив Григорія Григоровича Білінського, отця Григорія на ці процеси, про що варто пам'ятати.

У односельчан про нього залишились переважно добрі, хоч часом і неоднозначні спогади. З одного боку його критикували за несприйняття нової епохи і супротив перетворенням у сфері освіти, далеко не завжди поганим (див. напр. спогади Івана Козуба) з іншого односельчани зберегли добру пам'ять про нього як про людину і священника (спогади І.І.Кулінського, який спілкувався з отцем у дитинстві).

В 1927-1928 рр., коли у Капустинцях зруйнували церкву отець Григорій разом з родиною виїхав із села. Подальша його доля невідома, хоч деякі односельці казала, що ходили чутки, що ніби він потім працював ковалем у Гельмязові чи Золотоноші.

Спогади Івана Козуба в книзі "Доба і доля"

"Якщо мовити про Капустинці, то виконавцем імперської політики тут був доволі розгалужений аппарат: урядник, пристав, справник і їхні запопадливі помічники, які наводили жах на селян своєю безмежною сваволею. Чорносотенний піп Григорій Білінський підмовляв капустян не віддавати дітей у науку, мовляв, те не для бідних, бо їм, бач, написано на роду бути наймитами й робітниками в Божих обранців - заможних хазяїв та поміщиків. Моєму батькові Білінський також докоряв, що той рідко ходить до церкви, погрожував йому епітимією. Перепадало і іншим капустянам, які надумали віддати дітей до школи.

...

"За роботою можна було й розважитися - побалакати з досвітковою матір'ю (так називали господиню), перемовитися між собою та з парубками, які заходили на вогник то з Підгори, то з Села або зі Шкодівки; послухати якісь новини, пожартувати, краще роззнайомитися з молоддю з дальших кутків. Поки дівчата працювали, хлопці заводили всіляких балачок, обсміювали одне одного, пащекували, знущалися з місцевої влади і навіть "богохульствували". Найсмішніше, що заводіяками тут були Карпенків Яким, Костянчин Іван, Федір Данусиків, Іван та Варка Ковалі й особливо Голикові Дмитро та Грицько - самі з богомільних родин і навіть учасники церковного хору. Якби піп Білінський хоч раз ненароком підслухав, про що там ішлося, то Голиковим парубкам нізащо не минути б Сибіру чи Сахаліну. Вони з кочерги та рогачів робили такі собі мари, клали на ганчір'я когось із друзів або звичайне опудало й починали відправу по загиблому духовному пастиреві, який віддав душу у битві кліру за розподіл "подношеній". Приспівуючи по-церковному, хлопці на ходу складали всіляких сороміцьких віршиків про духовних отців та про їхні мирські походеньки"

...

Одним з перших учителів у нашому селі був Василь Павлович Сатир. За спогадами брата Василя, то була дуже розумна і високосвідома людина і, певне, через це його достоту їв піп Білінський. Зрештою, не стерпівши безцеремонних втручань і численних капостей цього пописька, Василь Павлович усе покинув і виїхав із села, а школу замалим не закрили. Вона так і стояла замкненою, аж поки не з'явилася нова вчителька - юна Ольга Костівна Прохорович. Саме вона вперше рішуче поставила перед повітовим земством питання про розширення школи відповідно до потреб села.

Так чи так, але під час розгляду цього питання в земстві голоси гласних, очевидно, розділилися, і все то було полишено на розсуд капустинської громади. А громада на той час (1900-1901 рр.) перебувала цілковито під впливом попа Білінського і нізащо не хотіла "псувати" дітей у "вертепі розпусти" - земській школі. Коли є, мовляв, церковнопарафіяльна, то чи потрібна якась інша... Отож лише за четвертими зборами пощастило здолати той затятий опір і ухвалили рішення про будівництво нового шкільного приміщення."

У 1970-х роках ламаючи фундамент залишків хати отця Григорія будівельники знайшли клад, горщечок з золотом. Почали шукати далі, але більше нічого не знайшли. Про це була замітка у місцевій газеті.

Згадки в краєзнавчому музеї села Капустинців

"Кулінський Данило Васильович, який у 1917 році примусив попа села Капустинці зачитать в церкві маніфест про зречення царя і відправити панахиду по жертвам лютневої революції. Він вивісив червоний прапор над сільською "зборнею". Як це було:

Стаття Ф.Перешивки "Комітетчик. Сторінки життя"

"Лютий 1917 року приніс неспокій в Капустинці. Захвилювалися селяни. Поверталися в село фронтовики.

В Капустинці з'явився солдат-земляк Кулінський Данило Васильович. Як до магніту, до нього потяглися біднота та малоземельні. Він розповідав про революційні події в Петрограді, про розправи Тимчасового уряду з революційними масами робітників та солдатів

...

Одного разу Данило Васильович завітав до господи місцевого попа. Між солдатом і служителем церкви відбувся діалог:

- Батюшко, чому ви не прочитали селянам маніфест про зречення царя Миколи?

- Синод мені такого не доручав.

- Якщо синод не доручав, то я наказую вам ім'ям революції прочитати маніфест у церкві та відправити молебен по жертвах Лютневої революції.

Довелося наступного ранку попу вдарити в дзвони і виконати вимогу солдата-комітетчика.

Тимчасом Кулінський відвідав попа села Демок, примусивши його зробити те ж саме.

Колишній солдат комітетчик тепер живе у с. Комінтерн Драбівського району, хоч і пенсіонер, але не цурається посильної праці. Не любить згадувати про минуле. "То було, так треба ..., - говорить Данило Васильович, - для революції робив, для людей.""

Згадується у книзі Івана Гнатовича Козуба "Доба і доля" (стр.173):

"Штаб" куркулів від земського начальника Кулінського перемістився до попа, тепер уже тестя Шабалташного. Туди потяглися колишні урядники, офіцери. У повітрі запахло відкритою збройною сутичкою. Як на те, одного ранку з демківської дороги в село ввалився каральний загін гетьманців, та ще й з німецьким військом. Побачивши вояків із вікна, я від несподіванки геть розгубився і не знав, що робити. А Васильківський, кинувши "тепер начувайтеся", побіг зустрічати"

Згадки в інеті

Закінчив Полтавську духовну семінарію; 16 серпня 1885 р. висвячений на священика до Михайлівської церкви с.Капустинці Пирятинського повіту; скуфія 1897 р.; нагороджений орденом Св.Анни 3 ст.

+ + +

Триєдиний Небесний Владико, Боже-Христе, Красне Сонце Правди, Вічне Життя, Радість, Любов, Добро і Правда, Жива Єдність Всієї Нескінченності, упокой раба Твого Григорія і учини його разом з рідними, близькими, друзями, земляками, сотрудниками і благодійниками у раю, де лики святих, Господи, і праведники сяють яко світила, де радість невимовна і любов безкінечна; усопші люди Твої упокой, прощаючи їх усі согрєшенія. Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас грішних!


Від дідів до онуків

Діди
Марія Василівна Білінська
народження: близ. 1796
Василь Васильович Білінський
народження: близ. 1798
Тетяна Василівна Білінська
народження: близ. 1801
Уляна Василівна Білінська
народження: близ. 1806
Ганна Василівна Білінська
народження: близ. 1813
Іасон Васильович Білінський
народження: 1809
шлюб: Марія Дмитрівна
смерть: 25 квітня 1885
Діди
Батьки
Іван Іасонович Білінський
народження: близ. 1842, Нехайки, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
посвята у духовний сан: 1865, священник
смерть: 29 грудня 1916, Одеса, Російська імперія
Василь Іасонович Білінський
народження: близ. 1833
Михайло Іасонович Білінський
народження: близ. 1835
Олександр Іасонович Білінський
народження: 22 листопада 1837
шлюб: Ольга Михайлівна Яценко
смерть: 3 грудня 1897
Марія Іасонівна Білінська
народження: близ. 1844
Георгій Іасонович Білінський
народження: близ. 1847, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Микола Іасонович Білінський
народження: близ. 1849
Григорій Іасонович Білінський
народження: близ. 1832
смерть: 28 лютого 1893
Батьки
 
== 3 ==
Григорій Григорович Білінський
народження: Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
шлюб: Олександра Іванівна ? (Білінська)
== 3 ==
Діти
Макарій Сергійович Шабалтасний
народження: Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
шлюб: Людмила Григорівна Білінська
Людмила Григорівна Білінська
народження: 24 жовтня 1884, Капустинці, Капустинська волость, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
шлюб: Макарій Сергійович Шабалтасний
хрещення: 8 листопада 1884, церква Архістратига Михаїла, Капустинці, Капустинська волость, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Ольга Григорівна Білінська
народження: Капустинцы, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
Діти
Онуки
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами