Лев Володимирович Скрипник нар. 1903 пом. 1939

З сайту Родовід

Запис:707649
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Скрипники
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Лев Володимирович Скрипник
Імена протягом життя Левко
Батьки

Володимир Олександрович Скрипник [Скрипники]

Події

1903 народження: Ясинувата

1939 смерть: Полтава

Нотатки

Скрипник Левко Володимирович (літ. псевдонім — Лев Скрипник), як засвідчують енциклопедичні літературні довідники, народився в 1903 р. на ст. Ясинуватій. Сам же письменник інтерпретував своє походження в автобіографічній повісті «Моє золоте дитинство» так: «...Не знаю, де народився. Відомо мені лише те, що трапилося це на Донеччині. На якій саме рудні, в якому повіті, сказати не можу. Був у мене батько — гірничий штайгер Володимир Олександрович Скрипник, але я його не пам'ятаю. Де тулилися ми — матір і нас троє дітей — сказати не можу...»

Зможемо ми. Замолоду овдовівши, дружина штайгера Скрипника з синами перебралася на Вороніжчину до своєї матері. Там і перебивалася кілька років, поки її не викинув із дітьми на вулицю рідний брат, котрий заходився справляти власне господарство. Звідти шлях Скрипченчихи проліг на Полтавщину, де за статечною рекомендацією вона влаштувалася економкою в господарстві заможного орендатора. Та з наближенням революції далекоглядні землевласники позбувалися своїх маєтностей і виїжджали за кордон. Позбавившись праці, змушена була повернутися на Донбас із дітлахами вдова Скрипника.

Саме на колишньому Дикому Полі, в чорній від димів та кіптюги Донбасії, і почалася трудова біографія майбутнього письменника. Аби не померти з голоду, він став опановувати професію підземного коногона. Про своє життя тих літ пізніше писав: «Вічно брудний, зморений, без грошей, розпатланий, тинявся від копальні до копальні, від однієї вошивої кесарні до другої, від одного паркана до іншого нікому не потрібний, чужий...»

Біографії Левка Скрипника досі ніхто не досліджував. Тому, щоб збагнути витоки його творчості, найдоцільніше прислухатися до слів самого письменника. А вони вельми промовисті: «Моє життя — шмат грязюки. З дитинства — бійки, лайки, матюки. З дитинства бачив я лише жах, смерть, розчавлені в глибині копалень людські тіла, дзвін пляшок замість похоронної музики, брудні матюки замість надгробних промов... Усе своє життя, аж до тієї доби, поки не загули гармати, я жив під землею, працював коло камерону, навантажував вагонетку, потом їдким обливаючись... Худорлявий, напівголодний, миршавий, я не знав, що таке сонце». Бо опускався щоденно в забій до світанку, а вибирався на-гора в присмерках.

Справжнє сонце засяяло для нього лише в сімнадцятому, коли знедолена шахтарня валом повалила в Армію Свободи. Добровільцем вступив до неї і юний коногін Левко Скрипник. У складі Богучарського революційного полку ходив в атаки, був поранений в ногу і двічі контужений, під Коротояком потрапив у полон і якимось дивом вирвався з могильника для полонених під Кантемирівкою. Після громадянської війни Скрипника знову чекала задушлива шахта, виснажлива праця і злидні. Зневір'я й безпросвіття штовхнули вчорашнього фронтового рубаку на слизьку стежину.

Як свідчать сучасники, десь на початку 20-х років життєва віхола занесла Левка в харківський БУПР на Холодній Горі. Тюремний чиновник, заповнюючи анкету арештованого, поцікавився, чи не є він часом родичем знаменитого наркома Миколи Скрипника. Щоб остаточно з'ясувати ситуацію, бупрівське начальство під розписку відпустило Левка Скрипника на відвідини наркома. Тодішня чиновницька еліта ще не була відгороджена від простого люду нездоланним бар'єром охоронців, помічників, секретарок, тому Левко без особливих труднощів потрапив у кабінет Миколи Скрипника. Яка відбулася між ними розмова, того, мабуть, ніколи ніхто не взнає. Відомо лише те, що нарком признав у бродязі племінника і негайно відправив для санобробки на власну квартиру.

Один із помічників Миколи Олександровича стверджував, що коли той вислухав життєву одіссею племінника, то після тривалих розмислів сказав: «З такою біографією ти міг би стати українським Джеком Лондоном. Але для цього треба раз і назавжди забути карти, горілку, лайдацтво. І взятися за розум!»

Слова прославленого дядька справили належний вплив на Левка, і він самовіддано зайнявся самоосвітою. «Найбільшою моєю втіхою було читання,— писав він в автобіографічній повісті «Оповідання про степ».— Мрійник із мене був превеликий». Книги стали для нього літературним університетом. Під впливом творів Джека Лондона він самоутверджувався як особистість, кріпнув волею, почав пробувати описувати випадки із власної біографії.

1926 р. окремими виданнями побачили світ його перші оповіді «Ильюшка-батрак» і «Шахтер Василий». А наступного року московський Держлітвидав опублікував автобіографічну повість «Золотое детство», яка привернула увагу як професійної критики, так і широкого читацького загалу. В пожовтневу літературу прийшов неординарний художник суворої долі.

Починаючи з половини 20-х років, виходили друком все нові і нові його книжки. Найпомітніші з них — «Вибух» і «Двісті п'ятдесят перша верста» (1928), «Рідня» (1929), «Новосмолянка» (1929), «БУПР» (1930), «Коротояк» і «Смертна камера» (1931), «Шахтарня» (1932). Пам'ятаючи настанову дядька-наркома, молодий письменник повістував лише про те, що сам пережив і достеменно знав. А загалом його творчість являла собою широку панораму життя найупослідженішого прошарку суспільства, до якого він сам належав. Здавалося, перед тридцятирічним прозаїком відкрилися якнайширші обрії творчості, та зненацька талант його згаснув на стрімкому злеті. Як відомо, 7 липня 1933 р. на знак протесту проти сталінського людожерства в своєму службовому кабінеті застрелився один із найстаріших членів партії Микола Олександрович Скрипник. Без сумніву можна стверджувати, що того дня була вирішена і доля його племінника. Цю гадку підтверджує те, що після самогубства дядька жоден рядок Левка Скрипника не був опублікований. Та й сам він скоро зник з овиду.

Невідомо, коли й де був заарештований самобутній письменник, які звинувачення придумали йому сталінські опричники, який вирок винесли, поскільки не віднайдено досі в архівах його судово-слідчої справи. А може, її взагалі не заводилося. Може, він був тихцем ліквідований у темному закутку, як це широко практикувалося в ті часи. Одне ясно: Левко Скрипник став безневинною жертвою сталінського терору.


Від дідів до онуків

Діди
Діди
Батьки
Батьки
 
== 3 ==
Лев Володимирович Скрипник
народження: 1903, Ясинувата
смерть: 1939, Полтава
== 3 ==

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»