Іван Микифорович Степаненко нар. 13 квітня 1920 пом. 31 травня 2007

З сайту Родовід

Запис:831517
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Степаненки
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Іван Микифорович Степаненко
Батьки

Микифор Денисович Степаненко [Степаненки] пом. 1931

Параскева Дмитрівна ? (Степаненко) [?] пом. 1931

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Степаненко_Іван_Ничипорович

Події

13 квітня 1920 народження: Нехайки, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія

31 травня 2007 смерть: Черкаси, Україна

після 31 травня 2007 поховано: Черкаси, Україна

Нотатки

Нащадок трудових і бойових козаків-християн Подніпров'я, Київської Русі-України з діда-прадіда, вільних людей по волі Божій, а не царській чи панській, людей Бога-Христа і Його Вічного Війська, Війська Красного, Війська Правди. Батьки - приписні християни, представники християнського (крестьянського, селянського, мужичого) сословія Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської імперії.

Хрещений по православному обряду. Восприємники при хрещенні невідомі.

Іван Ничипорович Степаненко (13 квітня 1920, Нехайки — 31 травня 2007, Черкаси) — радянський військовий льотчик, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки Німецько-радянської війни заступник командира авіаескадрильї 4-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а повітряна армія, Брянський фронт).

Народився 13 квітня 1920 року в селі Нехайках, нині (Драбівського району Черкаської області України) в родині простих сільських українських трудових козаків-християн. Українець. Закінчив 7 класів школи. З 1938 року працював слюсарем на заводі в місті Дніпродзержинську (Дніпропетровська область, Україна). У 1940 році закінчив Дніпродзержинський аероклуб.

В армії з 1940 року. У 1941 році закінчив Качинську військову авіаційну школу. Служив у стройових частинах ВПС (Одеський військовий округ). З 1942 року — член КПРС.

Учасник радянсько-німецької війни: у червні 1941 — травні 1945 — льотчик, командир ланки, заступник командира та командир авіаескадрильї 4-го винищувального авіаційного полку. Брав участь у Сталінградській битві, боях на Кубані та Курській битві. До серпня 1943 року здійснив 232 бойових вильотів, у повітряних боях збив 14 літаків противника.

За мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, старшому лейтенантові Степаненку Івану Ничипоровичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 квітня 1944 присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3617).

Брав участь у відвоюванні Білорусі та Прибалтики. До лютого 1945 майор І. Н. Степаненко здійснив 395 бойових вильотів, у повітряних боях збив 32 літака супротивника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1945 року майор Степаненко Іван Ничипорович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 74/II).

Під час війни воював на Південному, Сталінградському, Північно-Кавказькому, Брянському, 2-му Прибалтійському і Ленінградському фронтах. Всього здійснив 414 бойових вильотів на винищувачах І-153, «Харрикейн», Як-7 та Як-9, в 118 повітряних боях збив особисто 33 і в складі групи 9 літаків противника. У повітряних боях був 6 разів підбитий (сідав на вимушені посадки) і двічі поранений.

Після війни продовжував службу в стройових частинах ВПС. У 1949 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, у 1957 році — Військову академії Генштабу. Командував авіаційними з'єднаннями, освоїв реактивні винищувачі МіГ-15 і МіГ-17. З 1976 року генерал-майор авіації (1958) І. М. Степаненко — в запасі.

Жив у місті Львові, потім — у місті Черкасах. Помер 31 травня 2007 року. Похований у Черкасах.

Праці

Згадки

У книзі "З туману віків і днів вчорашніх" краєзнавець В.П.Щерба згадує:

"Крім видатного льотчика І.Н. Степаненка, в селі народились доктор наук, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка В.А. Деркач, кандидат економічних наук І.П. Яровий та ін."

...

У війну особливо відзначився нехайківець Іван Никифорович Степаненко (13. 04. 1920 – 31. 05. 2007). Після смерті в родині від голоду батьків і трьох сестер (у перших виданях спогадів він вимушено називає це «епідемією») його зведений брат подався в місто Кам’янське (нині – Дніпродзержинськ), куди аж восени 1938 року забрав і молодшого Івана, що бідував. Там той працював слюсарем, а потім був аероклуб і знаменита Качинська льотна військова школа, в якій і реалізував давню мрію стати авіатором. Почав воювати в червні 1942 року. Здійснив 414 вильотів і особисто збив 33 літаки. Два рази був поранений. За подвиги в небі війни став двічі Героєм Радянського Союзу. Повідомляють, що на його рахунку був і такий знаменити ас Люфтваффе як лейтенант Отто Кіттель, що мав 267 перемог. В селі його так і називають, коротко і просто – “Герой”, споруджено належний монумент. Він і в зрілому віці на власному прикладі демонстрував льотну практику уже на реактивних літаках. З 1976 рроку заслужений військовий льотчик генерал-майор Іван Степаненко знаходився у відставці і проживав в Черкасах, а в теплу пору – на дачі в Нехайках (яку, між іншим, так і не приватизував), частково займаючись присадибним господарством. І, як воно велося в радянські часи, завдяки його авторитетному втручанню, односельці вирішували в 60-80-х рр. багато проблем, пов’язаних із розвитком інфраструктури села: асфальтова дорога, нові школа та клуб, дитячий садок тощо. Прийшли слава і почесті, а генерал Степаненко в розмові з журналістом ностальгійно згадував: “Найприємнішим для мого покоління було проїхатися на батьківському коні, скупати його у ставку в тихе надвечір’я і потім податися в нічне пастухування”. «Хто не водив коней пасти уночі, тому важко уявити, яке то романтичне заняття. Назбираємо, бувало, сухого пирію, торішнього соняшничиння, хмизу, розпалимо багаття. У темряві злітають догори тисячі іскор, ми сидимо й підкидаємо у вогонь, а він наче проковтує все . Десь поруч, у темряві, хрумкотять траву коні, чмихають, перемовляються іржанням, а ми вгадуємо по тих звуках, де пасеться який кінь».

Народився 13 квітня 1920 року в селі Нехайки в селянській сім’ї. Батько – Никифор Денисович. Мати – Парасковія Дмитрівна.

В 1931 році залишився круглим сиротою. Його виховувала і доглядала старша сестра Варвара. Після закінчення Нехайківської семирічної школи в 1935 році працював у місцевому колгоспі. В 1938 році переїхав в Дніпродзержинськ до старшого брата, почав працювати слюсарем на вагоноремонтному заводі. В цей же час закінчив Дніпродзержинський аероклуб.

У 1941 році закінчив Качинську військову авіаційну школу ім. Мясникова.

На фронтах Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року.

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 13 квітня 1944 року (перший раз, медаль "Золота Зірка" №3617) заступнику командира авіаескадрилії 4-го винищувального авіаполку 287-ї винищувальної авіадивізії старшому лейтенанту і від 18 серпня 1945 року (вдруге, медаль «Золота Зірка»№74/II) командиру авіаескадрилії 4-го винищувального авіаполку 185-ї винищувальної авіадивізії 15-ї повітряної армії майору Степаненко Івану Никифоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

24 червня 1945 року брав участь у Параді Перемоги на Красній Площі у Москві.

В 1949 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, в 1957 році - Академію Генерального Штабу Збройних Сил Радянського Союзу.

В 1966 році присвоєно почесне звання «Заслужений військовий льотчик СРСР».

25 січня 1949 року, у відповідності з Положенням про звання Герой Радянського Союзу від 29 липня 1936 року, у селі Нехайки, на Батьківщині Степаненка Івана Никифоровича, встановлено бронзовий бюст.

З 1976 року – у запасі. Проживав в Черкасах. Дуже любив книги. У свій час іменну добірку видань вирішив передати з власної бібліотеки своїм землякам з Драбівського району.

Автор книги «Полум’яне небо». Вперше було надруковано в п’ятому номері журналу «Жовтень» за 1975 рік.

Помер 1 червня 2007 року.

В 1975 році Драбівською районною радою Добровільного спортивного товариства «Колос» було встановлено змагання на Кубок двічі Героя Радянського Союзу Івана Никифоровича Степаненка з лижних гонок. 25 січня 1976 року в Драбові відбулися перші змагання в яких брали участь колгоспи ім. Суворова (Драбів), ім. Чапаєва (Михайлівка), ім. Петровського (Кантакузівка), ім. Ворошилова (Нехайки), «Більшовик» (Мехедівка), а також радгосп ім. КПРС (Левченки) та Драбівської дослідної станції рільництва. Перше командне місце і кубок завоювали лижники колгоспу ім. Суворова. Друге і третє місця розділили лижники колгоспу ім. Ворошилова та Драбівської дослідної станції рільництва.

Найближчим з цих друзів був Іван Никифорович Степаненко, в майбутньому, Двічі Герой Радянського Союзу, заслужений військовий льотчик СРСР, генерал-лейтенант авіації – автор книги спогадів „Полум’яне небо”, в якій декілька сторінок присвячено і нашому земляку. Цінні свідчення для нас мають спогади видатного льотчика. Михайло Погорєлов постає в них як гарна людина, красивий чоловік, справжній спортсмен, турботливий друг, майстерний льотчик та безстрашний боєць.

В своїх мемуарах Іван Степаненко пригадував:” З Мишком Погорєловим я подружився з перших днів його прибуття в полк. Зійшлися характерами. Багатьма рисами Погорєлов нагадував Ребрика: відвертий, не любить хвастощів, поважає співрозмовника, Мені подобалась його прямота в стосунках з товаришами й командирами... З Михайлом мені часто випадало літати разом. Мене призначили командиром ланки, а він у мене ведений. В бою Погорєлов виявив стільки спритності й винахідливості, що я остаточно переконався, що маю надійного веденого...”

+ + +

Упокой, Боже, Івана і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія


Від дідів до онуків

Діди
Діди
Батьки
Микифор Денисович Степаненко
шлюб: Параскева Дмитрівна ? (Степаненко)
смерть: 1931, Нехайки, УСРР, СРСР, помер від голоду
Параскева Дмитрівна ? (Степаненко)
шлюб: Микифор Денисович Степаненко
смерть: 1931, Нехайки, УСРР, СРСР, померла від голоду
Батьки
 
== 3 ==
Іван Микифорович Степаненко
народження: 22 квітня 1909, Нехайки, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
шлюб: Марія ? (Степаненко)
смерть: 19 січня 1943, Шталаг 358, загинув у полоні
Тимофій Микифорович Степаненко
смерть: 1931, Нехайки, УСРР, СРСР, помер від голоду
Катерина Микифорівна Степаненко
смерть: 1931, Нехайки, УСРР, СРСР, померла від голоду
Марина Микифорівна Степаненко
смерть: 1931, Нехайки, УСРР, СРСР, померла від голоду
Марія Микифорівна Степаненко
смерть: 1931, Нехайки, УСРР, СРСР, померла від голоду
Іван Микифорович Степаненко
народження: 13 квітня 1920, Нехайки, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
смерть: 31 травня 2007, Черкаси, Україна
поховано: після 31 травня 2007, Черкаси, Україна
== 3 ==

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами