Петро Андрійович Хмарук (Онищенко) нар. 3 січня 1943 пом. 28 листопада 2008

З сайту Родовід

Запис:890915
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Хмаруки
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Петро Андрійович Хмарук
Зміни прізвища Онищенко
Батьки

Андрій Петрович Хмарук [Хмаруки]

Олена ? (Хмарук) [?]

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Хмарук_Петро_Андрійович

Події

3 січня 1943 народження: Київ, УРСР, СРСР

народження дитини: Петрович Хмарук [Хмаруки]

28 листопада 2008 смерть: Київ, Україна

30 листопада 2008 поховано: Лісове Кладовище, Київ, Україна

Нотатки

Петро́ Андрі́йович Хмару́к (Аніщенко-Хмарук, *3 січня 1943 — †28 листопада 2008) — український політик та громадський діяч. Учасник підпілля ОУН у радянські часи. Вісім раз засуджувався до позбавлення волі, провів за ґратами 28 років. Ініціатор численних страйків ув'язнених у радянських концтаборах.

Член Проводу та один із засновників УНА-УНСО. Правоохоронними органами вважався кримінальним авторитетом.

Народився 3 січня 1943 року у Києві. Родина мешкала на вул. Північній (Святошин).

На виборах 1994 року балотувався до Верховної ради України.

Помер 28 листопада 2008 у Києві внаслідок хвороби (раку). 1 грудня 2008 похований на Лісовому кладовищі.

Згадки

Київ. 30 листопада. УНІАН. 28 листопада у віці 67 років пішов з життя Петро Хмарук - член Проводу УНА-УНСО, якого вважали «людиною-легендою», що провела в політув’язненні понад 35 років.

Як повідомили УНІАН у прес-службі УНА-УНСО, П.Хмарук стояв у витоків організації. Він був організатором повоєнного підпільного руху в Україні. З 16 років - професійний революціонер, згодом - невловимий керівник антирадянського підпілля на Київщині, відомий публіцист. За його затримання КДБ тричі призначав винагороду.

В результаті переслідування режимом П.Хмарук провів в ув’язненні понад 35 років, проте політичну діяльність не припинив. Він - ініціатор численних страйків ув’язнених у радянських концтаборах.

...

Петро Хмарук відбув гідно, чим завоював велику повагу у кримінальному світі. Ви тільки подумайте – український націоналіст силою духу здобув авторитет серед кримінальників. Тому й нераз виступав арбітром у їхніх суперечках, які могли закінчитися кровопролиттям. І слово Хмарука визначало, хто мав поступитися і вибачитися...

Петро Шкляр на Лісовому кладовищі кинув мені: “Ось такі люди нам потрібні! Треба, що у всіх верствах суспільства були українські націоналісти. І у кримінальному світі! Лише тоді наша держава стане повноцінною”. Додам ще й таке: ім’я Петра Хмарука-Аніщенка врятувало багатьох наших хлопців, які каралися в тюрмах за участь в акції “Україна без Кучми”. Досить було сказати, що ти знайомий з Петром Андрійовичем, як здобував не останнє місце у в’язничній ієрархії. Про це, зокрема, розповів і Руслан Зайченко. Про це ж говорив і Олесь Вахній...

Пов’язував нас ще один особливий зв’язок – Хмарук був моїм читачем, – і книг, і нашої “НН”. Він, живий і правдивий отаман, тягнувся серцем до своїх попередників, впізнавав себе у них, може, і ставав подумки поруч та брав участь у шабельних атаках. Це ж про таких як він писав Тарас Шевченко: “Огонь запеклих не пече”.

Петро Хмарук був палким і невтомним пропагандистом нашої “Незборимої нації” і книг про отаманів степу і лісу. Коли мав можливість, купував книги пачками та дарував своїм приятелям. А коли вже все роздарював, віддав і останній примірник з авторським автографом. “Нехай працює книжка. Мені не жалко”, – казав при цьому.

Коли я його запрошував, він завжди брав участь у вшануваннях діячів Визвольного руху, які проводив Історичний клуб “Холодний Яр”. Їздив зі мною і у Трипілля на вшанування отамана Зеленого, у Глеваху на могилу до васильківського отамана Марка Шляхового. Збирався все в Холодний Яр, але ця мрія так і не здійснилася...

Хочу сказати і про небуденний публіцистичний талант Петра Хмарука. Я порівняв би його з палким словом Андрія Гулого-Гуленка та Юрка Тютюнника, відозви яких були не тільки шедеврами пропаганди й контрпропаганди, але й чіткими та ясними інструкціями, зрозумілими грамотному і малограмотному – що, коли і як робити, кого бить і куди стрілять. Написані вони з магічним імперативом. Прочитавши звернення отаманів, селянин чи козак не тільки брав до відома інформацію, а виконував настанови батьків-отаманів. Такий же стиль і у Хмарука – як постріл короткий, енергійний і змістовний, просякнутий глибоким почуттям і непереможною вірою у силу і правду свого народу. У цьому переконається кожний, який прочитає його “Комунікат до українських націоналістів”, опублікований у “Незборимій нації” 15 років тому. Помістив я його на першій сторінці, – як головний матеріал номера. Ось уривки з нього:

“Здорові паростки української влади не виростуть, поки не буде виполото весь бур’ян, а сміття – спалене. Це аксіома. Але активна праця знешкодження не ведеться... Українська нація – в небезпечно важкому становищі. Знахабнілі квартиранти продовжують зневажати нашу мову, культуру, традиції, звичаї, вважають наданий їм притулок за свою оселю і все нахабніше диктують нам свої умови...

...

О Петре Хмаруке с уверенностью можно утверждать лишь несколько вещей. Советскую власть он ненавидел идейно. В фальшивопечатании он был асс. Уголовный мир его боялся и уважал (Хмарук никогда не отступал и никому не спускал), но не понимал его идейность. Он всегда держал слово и был крайне скромен в быту. Все свои доходы он тратил на финансирование украинского националистического движения крайне правого толка. Он беззаветно любил Украину и ненавидел ее врагов.

О нем написано множество небылиц и совсем мало правды.

...

Петро Шкляр на Лісовому кладовищі кинув мені: “Ось такі люди нам потрібні! Треба, що у всіх верствах суспільства були українські націоналісти. І у кримінальному світі! Лише тоді наша держава стане повноцінною”. Додам ще й таке: ім’я Петра Хмарука-Аніщенка врятувало багатьох наших хлопців, які каралися в тюрмах за участь в акції “Україна без Кучми”. Досить було сказати, що ти знайомий з Петром Андрійовичем, як здобував не останнє місце у в’язничній ієрархії. Про це, зокрема, розповів і Руслан Зайченко. Про це ж говорив і Олесь Вахній...

Святійший Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет: «Петро Хмарук (Онищенко) був сильною вольовою людиною, яка прагнула послужити своєму народу. Він був також добрим християнином і бачив майбутнє України в Божих руках. Пан Петро був великим натхненником і непересічною особистістю. Вічна йому пам’ять.»

Джерела

+ + +

Упокой, Боже, Петра і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія


Від дідів до онуків

Діди
Ганна Марківна ? (Хмарук)
народження: близ. 1894, Російська імперія
шлюб: Петро Хмарук
Георгій Хмарук
народження: до 1416, Річ Посполита
Діди
Батьки
Петро Петрович Хмарук
народження: 1921, Брусилів, Житомирська область, УСРР, СРСР
поховано: 1943, Святошинське кладовище, Київ, УРСР, СРСР
смерть: 12 жовтня 1943, Кровелицьке, Краснопільський район, Могильовська область, БРСР, СРСР
Олена ? (Хмарук)
народження: Гусь Хрустальний
шлюб: Андрій Петрович Хмарук
Батьки
 
== 3 ==
Петро Андрійович Хмарук (Онищенко)
народження: 3 січня 1943, Київ, УРСР, СРСР
смерть: 28 листопада 2008, Київ, Україна
поховано: 30 листопада 2008, Лісове Кладовище, Київ, Україна
== 3 ==
Діти
Діти

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами