УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Рід:Велички

З сайту Родовід

(Перенаправлено з Рід:Величко)

Велички (рос. Велички, пол. Wieliczkowie) або Лицарі (Пани, Козаки) Велички, також Величкіни, Величкови, Величкери, Величковські - (рідно)український і козацький, (мало)російський і (старо)руський, (церковно)слов'янський і християнський, а також єврейський рід (роди).

[ред.] Замітки

Серед представників реєстрові шляхтичі Речі Посполитої, реєстрові крестьяни, реєстрові козаки і реєстрові дворяни Російської імперії.

[ред.] Згадки

Еквіваленти цього прізвища є в усіх трьох східнослов'янських народів, в яких були досить широко поширені прізвища-прикметники. Російські „Великовы", білоруські „Великовичи" та українські „Величко" в своїй основі містять слово грецького походження зі значенням „великий".

...

Сімейне родовідне переказ говорить, що дворянський рід Нащокіна пішов від дука (герцога) Велички, що виїхав нібито з Італії на Русь служити великому князю тверському Олександру Михайловичу. Хрестився, отримав ім'я Дмитра і прізвисько Червоний. Син його, товариський боярин Дмитро Дмитрович, учасник знаменитого тверського повстання 1327 проти ординського посла Шевкал (клацає, по давньоруським пісням); його поранили під час бою в щоку: звідси пішло прізвисько Нащока, яке, як здавна водилося досить часто, стало його прізвищем.

...

Представники українських Величків згадуються ще у 16 сторіччі. На Україні існувала ціла низка шляхетських родів Величко, з яких найбільш давні записані в VI частині родовідних книжок Київської та Полтавської губернії. Деякі історики, зокрема В. В. Кривошия, уважають, що рід Величко йде від острозьких бояр Величковських. Про це пише також доктор історичних наук Н. Яковенко в своїй монографії з історії шляхти „Острозьке боярство". Адже, як відомо, саме боярство послугувало донором для керівних посад вищого ланцюга Запорізького козачого війська. Якщо переглянути різноманітні архівні документи того часу, то Величків можна побачити на посадах суддів, осавулів, отаманів тощо.

Історик Є. Чернецький обстоює ще цікавішу версію походження шляхетського роду Величків. Так, він стверджує, що вони є нащадками давнього роду князів Величковських.

Мабуть, нема жодної людини, яка б цікавилася вітчизняною історією і, яка б не чула про знаменитого козацького літописця Самійла Величка, автора визначної пам'ятки вітчизняної історіографії - чотирьохтомного українського літопису, в якому найбільш правдиво і вірогідно висвітлена історія Козацької держави другої половини 17-початку 18 століття. Уважається, що полтавська гілка роду Величко йде саме цього славнозвісного козацького літописця. Род Величків дав Запорізькому козацтву чимало звитяжних старшин. Зокрема, Якова Степановича Величка, який протягом 22 років (1742-1764) перебував на відповідальній посаді полкового осавула в Прилуцькому полку. За роки свого правління, він отримав у власність досить значні земельні угіддя і поселив на удайській притоці річечці Линовиці кілька невеликих хутірців, з яких потім, наприкінці 18 століття утворилося чималеньке село, яке отримало назву від імені засновника - село Величківка. Досить помітною постаттю був осавула Микола Іванович Величко. Знаменитим на всю Російську імперію став і онук Миколи Івановича - талановитий поет, прозаїк і публіцист Василь Львович Величко, прямий нащадок козацького літописця.

Господарська діяльність Андрія Лизогуба велась в трьох напрямках: землеробство, млинарство, вирощування і продаж волів. Ще до свого сотничеетва, використовуючи положення свого батька - Чернігівського полковника, а потім середнього брата Якова, Андрій робив все, щоб підкорити козаків у своїх селах і примусити їх працювати тільки на себе. Можна привести цікавий приклад, зв'язаний з с.Соснівка. Це село дісталось у спадщину Андрію від батька. Спочатку новий землевласник використовував тільки найманих селян для роботи на землі. Трохи пізніше він став опікатись і козаками соснівської сотні, відволікаючи їх від військових повинностей і примушував працювати на себе. Всі скарги, які йшли до Чернігова, залишались нерозглянутими. Тоді Соснівський отаман Величко звернувся безпосередньо до Скоропадського зі скаргою, що Лизогуб «козаков в мужики верстает», на цю скаргу не було відреаговано, а Андрій Лизогуб жорстоко розправився з Соснівським отаманом, відібравши у нього його власну землю, а самого Величка піддав фізичним приниженням.

http://www.grad.konotop.net/history/xvii_stolittya.html

1790г. Казак Павел Величко, Деревянковского куреня, полка полк.Ив.Чернышова, 11 декабря убит при взяти штурмом креп. Измаила.

1819г. Казак Корней Величко, Пластуновскаго, 4 коннаго полка; Казак Кирилл Величко, Новонижестеблиевскаго, 6 коннаго полка. 9 декабря убиты и без вести пропали при отражении черкес в дистанции Елизаветинскаго кордона.

1855г. Казак Дмитрий Величко, Пластуновской, 2 пеш.батал., убит при защите гор.Севастополя.

1863г. Казак Иван Григорьев Величко, Убеженской, сборн. кон. п., в августе месяце убит на фуражировке на берегу Чернаго моря.

1877г. Казак Родион Величко, Имеретинской, 1 пеш.пл.батальона, 24 мая убит в деле с турками.

1900г. Казак Алексей Величко, Передовой, охранной стражи Восточ. Китайск. ж.д., 14 сентября убит в сражении с китайцами под сел. Тху-Шань.

http://forum.vgd.ru/post/396/12250/p257986.htm

Чимало Величків зустрічаються серед козацької старшини в переписах Миргородського та Полтавського козачих полків. Після закінчення служби, оженившись, козаки осідали у селах, які розташовувалися поблизу їхніх полків. Таким чином у полтавському селі Турбаї з'явилися Велички, які є предками наших біляївських Величків. У компуті Полтавського полку від 1718 року, де йдуть списки усіх козаків, Велички пишуться як козаки „з діда-прадіда". Саме тому так повстали козаки-турбаївці, які не знали неволі за багато років існування свого роду, проти спроби покріпачити їх. У своїй книжці „Турбаївське повстання" історик К. Гуслистий розповідає, як Катерина Битяговська, яка мала право власності на село Турбаї, у судовому порядку хотіла признати своїми кріпаками 79 козаків з родинами, які жили на її землях. Таку ухвалу винесла у 1770 році Малоросійська колегія, а згодом її підтвердив Генеральний Суд. Проте свої права на козаків пред'явили вже поміщики Базидевичі, які купили Турбаї. Турбаївці ж, дізнавшись про ухвалу Сенату, підняли повстання. До речі, одним з його ініціаторів був теж представник роду - Григорій Величко. Подальша ж історія знайома більшості біляївців. Частину турбаївців відправили на поселення на Причорноморські землі. У 1794 році в тогочасне село Біляївку прибуло на поселення усього дві родини Величків: Величка Михайла з два синами Кирилом та Лаврентієм, дочками Єфросинією і Марфою та Величка Матвія з синами Іваном, Дем'яном, Яковом, Василем та доньками Параскою та Пелагією. Зараз же родинне дерево вже біляївських Величків розрослося увись та вшир, лише у телефонному довіднику 14 родини Величків, які є нащадками славного козачого роду, що роками боронив українську землю, проливав за неї свою кров та вмів відстояти свої права.

http://belyaevka.info/index.php?option=com_content&task=view&id=232&Itemid=31

Архив Коша т.1 Величко Л., старшина 1769-1773 гг. т.3 Величко Иван, казак Сергиевского куреня 1754 Величко Федор, посполитый с. Романково, переселенец из м. Чигирин 1756 т.4 Величко, казак Сергиевского куреня, гайдамацкий ватаг 1760 Величко Иван, казак Величковского куреня, гайдамацкий ватаг 1760 Величко Иван, казак Сергиевского куреня 1760

Переяславский полк Басанская сотня, есаул сотенный Величко Иван (1748-1752), Величко Корней (1764-1767), село Брагинцы - семья Величко, и еще 4 страницы, 5 поколений, переписывать все нет никакой возможности. Если нужно, пишите адрес, сделаю Вам сканы.

http://lists.memo.ru/d6/f415.htm

http://www.belyaevka.info/index.php?option=com_content&task=view&id=232

Серед жертводавців монастиря згадані також митрополит Сіверський Антоній, протопоп крилівський Симеон, пресвітери: городищенський Дем’ян та пироговський Іоан; сотники: крилівський Григорій Рудь, городищенський Андрій Жук та київський Соколовський; представники місцевих старшинських родів: Кодинців, Родзянок, Болюбашів, Устимовичів, Величків, Стародубів, Дебелих, Белашів, Черепах та ін.; глухівський мешканець Григорій Шарий; запорожці: Микола Литвиненко, козак Сергієвського куреня, Іван Передерга, Брюховецького, Влас Медвідь та Мартин Невеселий, Канівського та ін.; російські достойники: кн.Мещерський та Толстой.