| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Павло Дурбак нар. 18 листопада 1879 пом. 3 жовтня 1960
З сайту Родовід
| Рід | Дурбаки |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Павло Дурбак |
Події
18 листопада 1879 народження: Войнилів, Калуський повіт
шлюб: ♀ Марта Софія Стефанович (Дурбак) [Стефановичі] нар. 10 жовтня 1883
18 червня 1908 народження дитини: ♂ Борис Дурбак [Дурбаки] нар. 18 червня 1908 пом. 24 серпня 2001
3 червня 1911 народження дитини: Львів, ♂ Тарас Дурбак [Дурбаки] нар. 3 червня 1911 пом. 31 грудня 1996
7 лютого 1917 народження дитини: Львів, ♂ Олександр Дурбак [Дурбаки] нар. 7 лютого 1917 пом. 20 січня 2002
3 жовтня 1960 смерть: Львів
Нотатки
Відійшов від нас один із найстарших українських інженерів, знаменитий фахівець, який довгі літа вів своє технічне бюро у Львові, при нул. Чернецького ч. 26. як авторизований цивільний інженер машинового будівництва. Він не обмежував свої праці лише до рамок свойого професійного звання, але як щирий патріот брав живу участь у багатьох наших товариствах, інституціях та організаціях, де сумлінно і з повною посвятою, часто зовсім безінтересовно давав свою поміч в основах політичного й економічного розвою українського народу. Вже від студентських літ він вибивався з-поміж гурту своїх ровесників на провідне місце та разом із групою ідейних колег організував і став головою „Основи" Товариства Українських Студентів Політехніки у Львові. Подібно було кілька літ пізніше, коли він став уже цивільним інженером. Разом з іншими інженерами, як Андрій Корнеля, Ярослав Стефановнч. Витовт Монастирський і другі, заснував Українське Технічне Товариство у Львові, де він цілий час його існупання був в управі, чи то як голова, чи то як член Головного Виділу, звичайно як скарбник товариства. За це іменовано його в 1933 р. почесним членом товариства. В часі наших визвольних змагань в 1918 році став в ряди Галицької Армії, де перебрав трудний і відвічальний пост начальника постачання при Начальній Команді УГА. Своєю солідною працею звернув на себе увагу Головного Отамана С. Петлюри, який кілька місяців пізніше покликав його на пост Начальника Постачання при штабі армії УНР з рангою товариша міністра військових справ. По війні вернувся до Львова і продовжував свою професійну працю. Короткий час був професором Тайної Української Політехніки у Львові. Не залишаючи живої участи по різних інституціях, входив до управи товариства "Праця", фінансово найсильнішої української інституції, яку у своєму завіщанні вивінував бл. п. проф. Львівської політехніки Іван Левинський та з раменн цього товариства став директором "Акційної спілки для будівельного промислу, давніше Іван Левинський". Рівночано заснував власне підприємство фабрику свічок "Керос". З приходом до Львова совєтської влади арештований нею і вивезений на заслання, перервалась його діяльність. Вернувшися з заслання до Львова, зламаний фізично, серед тяжких, невідрадних обставин, пригнічений своїм поважним віком, уже не був в силі відновити своєї активности. Як один з найближчих його приятелів, яких лучило стільки літ спільної праці і в штабі Начальної Команди УГА, і в Українському Технічному Товаристві, і в змаганнях розбудови українського промислу, й як радник Управи державної інституції Інженерської Палати, до якої поляки не допустили нікого з українських цивільних інженерів за виїмком тільки нас двох, клоню голову перед тінями цього заслуженого громаднннна, який останеться назавжди в нашій пам'яті як зразок суспільного діяча та патріота. Інж. Василь Рижевський
[ред.] Джерела
Від дідів до онуків
