| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Михайло Петрович Драгоманов нар. 18 серпня 1841 пом. 20 липня 1895
З сайту Родовід
| Рід | Драгоманови |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Михайло Петрович Драгоманов |
| Батьки
♂ Петро Якимович Драгоманов [Драгоманови] нар. 1802 пом. 1860 | |
| Вікі-сторінка | wikipedia:uk:Драгоманов_Михайло_Петрович |
Події
18 серпня 1841 народження:
народження дитини: ♀ Рада Михайлівна Драгоманова [Драгоманови]
народження дитини: ♀ Аріадна Михайлівна Драгоманова (Труш) [Драгоманови]
народження дитини: ♀ Лідія Михайлівна Драгоманова [Драгоманови]
шлюб: ♀ Людмила Михайлівна Кучинська (Драгоманова) [Кучинські] нар. 1842 пом. 1918
29 червня 1884 народження дитини: Плєнпалє, кантон Женева, Швейцарія, ♂ Світозар Михайлович Драгоманов [Драгоманови] нар. 29 червня 1884 пом. 4 грудня 1958
20 липня 1895 смерть:
Нотатки
Драгоманов (або Драгоманів) Михайло Петрович (18 (30) вересня 1841[1], м. Гадяч Полтавської губернії, Російська імперія — 20 червня (2 липня) 1895[2], м. Софія, Болгарія) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.
Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864 —1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876—1889). Професор Вищої школи у Софії (зараз — Софійський університет) (1889—1895).
Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки.
Батьки М. Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов'язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби…» — згадував пізніше М.Драгоманов.
У 1849—1853 роках навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом.
Продовжив навчання в Полтавській гімназії. Вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що «книжок… Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів… здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі… як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо».
Восени 1859 вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут у нього з'являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у студентському середовищі.
Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя Київського навчального округу, славетного хірурга М.Пирогова, який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську». М.Драгоманов намагався органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої.
Етапним у справі становлення М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори.
1863 — стає членом товариства «Громада», об'єднання, що було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту, права. Пізніше, у 1870-х рр., з'явилися нові, «молоді» Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».
Зі середини 1860-х років становлення М.Драгоманова як ученого відбувалося в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. У тодішніх роботах М.Драгоманова — історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних — мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підґрунтя означуваного питання.
1870 — Київський університет відрядив М.Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже 3, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гайдельберг, Львів.
Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М.Драгоманова посідала Галичина. Він був одним із перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості.
Трирічне закордонне турне М. Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх з научним західноєвропейським досвідом.
Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину та Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.
Восени 1876 р. М. Драгоманов створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада». Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.
З 2-ї половини 1880-х рр. М.Драгоманова запрошували до співпраці ряд провідних видань Галичини.
1889 — запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету (Болгарія), до працював до своєї кончини.
«Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні», — свідчила Леся Українка про останні дні свого дядька. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти обірвала життя вченого і громадського діяча.
Похований у Софії.
Від дідів до онуків
шлюб: ♂ Михайло Петрович Драгоманов
смерть: 1918, Софія, Болгарія
шлюб: ♀ Аріадна Михайлівна Драгоманова (Труш)
смерть: 22 березня 1941, Львів, УРСР, СРСР
