УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Іван Самійлович Хорват нар. 1713 пом. 18 листопада 1786

З сайту Родовід

Запис:287080

Рід	Хорвати
Стать	чоловік
Повне ім’я від народження	Іван Самійлович Хорват
Батьки ♂ Самійло Маркович Хорват [Хорвати]
Вікі-сторінка	wikipedia:uk:Хорват Іван Самійлович

Події

1713 народження:

народження дитини: ♂ Josef (Osip) Horwatt [Horwatt]

народження дитини: ♀ Екатерина Ивановна Хорват [Хорваты]

військове звання: генерал-лейтенант

національність: серб

1751 інше: перешёл из австрийского в российское подданство

1752 інше: основал крепость Елизаветград (совр. Кировоград, Украина)

1762 інше: за злоупотребления по службе указом императрицы Екатерины II лишён всех прав на землевладения, сослан в Вологду

18 листопада 1786 смерть: Старий Салтів, Харківське намісництво, Російська імперія

Нотатки

1751 року переселився в Україну і був призначений російським урядом командиром військового корпусу і правителем Нової Сербії (1752—1762), до якої приєднав чималу частину земель Запоріжжя. За утиски військових поселенців і різні зловживання 1762 року позбавлений уряду і засланий до Вологди.

До російського посла у Відні графа Бестужева-Рюміна в травні 1751 р. звернувся полковник Іван Самійлович Хорват з проханням прийняти в російське підданство кілька тисяч сербів. Імператриця Єлизавета Петрівна дала згоду і у січні 1752 р. з’явилась сенатська інструкція про поселення сербів у задніпрських місцях: від гирла р. Кагарлика до р. Турії, від останньої до гирла Кам’янки, потім на верхів’я р. Березівки і далі до Дніпра. Колоністам відводили ділянки землі, видавали кошти на придбання зброї, амуніції, заведення господарства. Так з’явились нові адміністративні формування – Нова Сербія та Слов’яносербія. Царський уряд вбачав у них своєрідну «буферну зону» між землями Нової Січі та вже російськими територіями. Офіційно ж говорилося про те, що серби будуть допомагати боронити кордони від татарських набігів.

http://alnet.com.ua/2006/05/27/515/

Предок Йована Хорвата Марко Хорват, заохочений привілеями, запропонованими Леопольдом I, переселився до Австрії у 70-х рр. XVII ст. На жаль, знаємо про нього небагато. Відомо, що він належав до старої дворянської родини і займався торгівлею. Приїхавши до Австрії, взяв прізвище Хорват, відповідно до назви селища, з якого походив. Син Марка, Самуїло Хорват, пов’язав свою долю з військовою справою. Під час турецько-австрійської війни він відзначився у битві біля Великого Варадина і став командувачем гарнізону цієї фортеці. Як великоварадинський маршал у 1689 р. від імператора Леопольда І він отримав дворянський диплом і герб «За вірність і корисні заслуги». Під команду- ванням Йована Текелі ї брав участь у військових операціях проти «куруців» під час повстання Ракоці. У 1705 р., під час облоги Великого Варадина, Самуїло Хорват, перебуваючи у складі залоги фортеці, надав значну підтримку зусиллям Йована Текелі ї для зняття блокади. У 1707 р., у складі граничарського війська Текелі ї, він особливо відзначився у битві під Кечкеметом. За військові заслуги від австрійського імператора Карла VI отримав у власність село Куртич з довколішною місцевістю на вододілі Мориша і Білого Криша. Серед населення цієї території відчувалося сильне напруження між католиками і православними та тиск католицької церкви на православних віруючих з метою прийняття ними унії. Сербська православна церква організовано протистояла таким спробам. У цьому протистоянні Самуїло Хорват проявив себе як безкомпромісний борець за збереження сербської релігійної та національної ідентичності у Великоварадинській єпархії. Як щиро і глибоко віруюча людина, він брав участь у роботі народно-церковних соборів у перших десятиліттях XVIII ст., починаючи від Байського собору в 1704 р. Йован Хорват, син Самуїла, мав військову освіту і в чині майора очолював Піший полк Поморишського кордону. Він відзначився у Війні за австрійську спадщину на баварському (1743 р.) та рейнському (1744 р.) театрах воєнних дій. Повернувшись до Поморишшя у 1745 р., він, у чині підполковника, був направлений служити у Печку. Йован Хорват користувався повагою у граничар не лише як полководець, але і як захисник та покровитель православ’я. Відомі його дари храму Святого Миколая у Печці та монастирям Ходош і Бездин. Як видатний національний діяч, він брав участь у Народно-церковному соборі у Карловцях у 1748 р., де обрали митрополитом Павле Ненадовича, який перед тим був арадським єпископом.