Григорій Тимофійович Тичина нар. 1850 пом. 1906

З сайту Родовід

Запис:358809
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Тичини
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Григорій Тимофійович Тичина
Батьки

Тимофій Михайлович Тичина [Тичини] нар. 1825

? (Тичина) [?]

Події

1850 народження: Російська імперія

народження дитини: Костянтин Григорович Тичина [Тичини]

народження дитини: Пелагея Григорівна Тичина [Тичини]

народження дитини: Ψ Тичина [Тичини]

народження дитини: Ψ Тичина [Тичини]

заняття: Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія, дяк

1881 народження дитини: Єфросинія Тичина [Тичини] нар. 1881 пом. 1949

1884 народження дитини: Поліна Тичина [Тичини] нар. 1884 пом. 1925

1885 народження дитини: Михайло Григорович Тичина [Тичини] нар. 1885 пом. 1920

1888 народження дитини: Іван Григорович Тичина [Тичини] нар. 1888 пом. 1969

11 січня 1891 народження дитини: Російська імперія, Павло Григорович Тичина [Тичини] нар. 11 січня 1891 пом. 16 вересня 1967

1893 народження дитини: Оксана Тичина [Тичини] нар. 1893

1895 народження дитини: Євгеній Григорович Тичина [Тичини] нар. 1895 пом. 1955

1899 народження дитини: Олександра Тичина [Тичини] нар. 1899 пом. 1931

1902 народження дитини: Наталя Тичина [Тичини] нар. 1902 пом. 1922

1906 смерть: Російська імперія

Нотатки

Батько Павла — Григорій Тимофійович Тичина (1850—1906) — був сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Поет згадував:

«У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».

сільський дяк у с.Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії.

У отца много было нас, детей. Чтобы обучить всех в губернских школах — не хватало средств. Жалованье свое (шестьдесят рублей в год) надо было делить пополам с другим дьячком, присланным из Курской епархии. (Такая практика назначения двух дьячков на одну должность — неизвестно по каким причинам — была введена по всем нашим окружным селам.) Не удивительно, что самая старшая сестра моя Ефросиния осталась без учения, малограмотной. Она нанялась служить у каких-то панов в Киеве. Старшего брата Михаила отцу удалось определить в Троицкий хор города Чернигова, и он уже учился в бурсе. Любимая моя сестра Поля — только еще кончала песковскую земскую школу,— и отец с матерью не знали, как быть с ней: определять ли ее в одно из учебных заведений Чернигова (у Поли была склонность к математике), или же попытаться пристроить в модистки, в Киев,— учиться шить. За учение другого старшего брата моего, Ивана, приходилось платить в бурсу, а тут еще и я подрастаю. Что делать? Куда кинуться? И надо сказать: часто в нашей семье из-за нехватки денег между отцом и матерью возникали нелады, споры, а иногда и перебранка, что очень тяжело отражалось на мне. Любил я мать! Сильно любил. Добрую, хорошую... Она учила нас, прежде всего, быть честными в жизни и правдивыми. Но и отец был чудесный, хотя и строгий. Он терпеть не мог, когда мы, дети, сидели без дела. Летом всегда приучал нас работать на огороде, в поле, а зимой — расчищать снег во дворе, нарубленных дров принести, слушать чтение в голос. Он объединял всех нас — чем? Рассказами о своей трудной молодости. В одну из поездок своих в Киев он купил себе малого формата гармонию. И вот, когда мы пели песни, он подыгрывал на ней. Он научил нас петь украинские песни: «Ой, за гаем, гаем», «Тече рiчка невеличка», «У сусiда хата бiла», «Сонце низенько», а из русских — «Хуторок» («За рекой на горе лес зеленый стоит»), а также «По синим волнам океана» — «запрещенную» песню, как он говорил нам таинственным голосом. Часто отец мечтал вслух о том, чтобы через Пески прошла железная дорога, чтобы была построена в нашем селе больница и почта. Построена ведь почта и больница в Новой Басани? А пожарная в той же Новой Басани по почину Полонского! Вот если бы и в нашем селе... Я чувствую, что в этом месте некоторые читатели могут усмехнуться и сказать: мечтать — это еще не значит делать. Правда, конечно, сущая, правда. Но изобразить своего отца начинателем и осуществителем какого-то героического дела — я, право, не могу. Фальши не нужно допускать здесь. Отец мой о многом хорошем думал, о многом беседовал с песковской учительницей Серафимой Николаевной Морачевской (а с ней можно было откровенно говорить), но сам-то он был слишком маленьким винтиком в большущей, дьявольски хитрой машине империи, в машине, смазанной во всех своих скрепах, коленцах и передачах елейным маслом «деятельности» тогдашнего обер-прокурора синода, мракобеса Победоносцева. Отец мой принадлежал к сословию, чуждому рабочим и крестьянам. Тут уж ничего не поправишь. Но душой своей он любил народ, чувствовал его и уважал, как только можно. Эту любовь к народу он передал и нам, своим детям. О, если бы ему образование, знания! Слишком тяжела была молодость отца. Сколько раз в теплую, летнюю погоду, вечером, сидя на завалинке, он рассказывал нам о себе. Отец его, а мой дед Тимофей, никак не хотел учить маленького Григория. В школу походил, мол, год-два — ну и хватит. Этим воспользовались два далеких родственника моего отца. Один из них, священник села Лёток над Десной, сманил Григория к себе, пообещав отдать его учиться в бурсу. Григорий два года чистил у него конюшню, да так и не дождался обещанного. Тогда перехватил Григория к себе другой родственник — священник из села Семиполки. Здесь на подростка помимо чистки конюшни и присмотра за лошадьми в поле еще больше навалили работы. Священник со своими подручными живописцами исполнял заказы иконописной мастерской Киева на Подоле. Часто Григория срочно посылали верхом на лошади в Киев, через глухой Броварский лес, с тем, чтобы к ночи он уже возвратился оттуда с ответом. Григорий мыл кисти, счищал палитры, растирал краски. Но годы шли. Как переростка, его уже не принимали ни в какое училище. Оставалось одно: самому готовиться к экзамену на дьячка, готовиться урывками, около лошадей, на лугу. Он выдержал экзамен, и его сразу назначили в село Пески.


Від дідів до онуків

Діди
Михайло Стефанович Тичина
народження: 1790
заняття: диякон у с.Ядлівка, Козелецького повіту Чернігівської губернії.
Діди
Батьки
Тимофій Михайлович Тичина
народження: 1825, Російська імперія
заняття: Марківці, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія, пономар, потім дяк
Батьки
 
== 3 ==
Йосип Тичина
народження: Російська імперія
Марія Василівна Савицька (Тичина)
народження: 1861
смерть: 1915
Григорій Тимофійович Тичина
народження: 1850, Російська імперія
заняття: Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія, дяк
смерть: 1906, Російська імперія
== 3 ==
Діти
Павло Григорович Тичина
народження: 11 січня 1891, Російська імперія
заняття: Київ, УРСР, СРСР, депутат Верховного Совета УССР(1938-1967)
заняття: Київ, УРСР, СРСР, министр культуры и образования УССР(1943-1948)
заняття: Київ, УРСР, СРСР, председатель Верховного Совета УССР(1953-1959)
шлюб: Лідія Петрівна Папарук (Тичина)
смерть: 16 вересня 1967, Київ, УРСР, СРСР
Євгеній Григорович Тичина
народження: 1895
смерть: 1955
Михайло Григорович Тичина
народження: 1885
смерть: 1920
Іван Григорович Тичина
народження: 1888
смерть: 1969
Єфросинія Тичина
народження: 1881
смерть: 1949
Поліна Тичина
народження: 1884
смерть: 1925
Оксана Тичина
народження: 1893
Олександра Тичина
народження: 1899
смерть: 1931
Наталя Тичина
народження: 1902
смерть: 1922
Діти
Онуки
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Іншими мовами