| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Володимир Лиско нар. 21 вересня 1882 пом. 19 вересня 1964
З сайту Родовід
| Рід | Лиски |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Володимир Лиско |
| Батьки
♂ Василь Лиско [Лиски] нар. 1852 пом. 1916 ♀ Антонія Литвин (Лиско) [Литвини] нар. 1846 пом. 1897 | |
Події
21 вересня 1882 народження: Камінка Струмилова
з 1907 до 1909 освіта: Іннсбрук
1909 науковий ступінь: доктор теології
1909 шлюб: ♀ Іванна Анізія Цегельська (Лиско) [Цегельські] нар. 1888 пом. 1965
1910 посвята у духовний сан:
з 1910 до 1913 заняття: Олесько, Золочівський повіт, сотрудник
27 травня 1911 народження дитини: Олесько, Золочівський повіт, ♀ Володимира Марія Лиско (Купчик) [Лиски] нар. 27 травня 1911 пом. 20 червня 1976
1912 народження дитини: ♀ Любов Олена Марія Лиско (Лешньовська) [Лиски] нар. 1912 пом. 2007
з 1913 до 1921 заняття: Городок, адміністратор парохії
14 серпня 1914 народження дитини: Городок, ♂ Роман Іларіон Марія Лиско [Лиски] нар. 14 серпня 1914 пом. 14 жовтня 1949
1916 народження дитини: ♂ Олександр Андрій Марія Лиско [Лиски] нар. 1916 пом. 1991
1920 народження дитини: ♂ Маркіян Марія Лиско [Лиски] нар. 1920 пом. оцін. 1945
з 1921 до 1948 заняття: Сасів, Золочівський повіт
1922 народження дитини: ♂ Михайло Йосафат Марія Лиско [Лиски] нар. 1922
1930 народження дитини: ♂ Юрій Марія Лиско [Лиски] нар. 1930 пом. 1998
19 вересня 1964 смерть: Винники
Нотатки
Звернемося до постатей селянина Василя Лиска (1852–1916) із с. Лапаївка біля Камінки Струмилової (тепер Кам’янка-Бузька) та його дружини Антонії (1846–1897).
Про Василя Лиска відомо, що був він сином вільного селянина Константина Лиска (1832-1914) та кріпачки Марії. Був Василь заможним і розумним, був війтом села. У 1874 році Василь одружився із Антонією (саме так записане її ім’я в метричній книзі), дочкою Івана і Катерини Литвинів. Родинні перекази передають, що ті Литвини були шляхтичами з литовськими коренями, Івана чомусь називали “ґвардзістий”. Ймовірно, то пов’язане із його попередньою діяльністю, але це ще потребує дослідження. Антонія, за спогадами її дітей, завжди пам’ятала, що є шляхетського походження і відповідно поводилася, хоч вела звичайний селянський спосіб життя. Попри нелегку селянську працю та обов’язки, які накладало велике господарство і багатодітна родина, любила читати та заохочувала дітей до книжки і науки. Сама ж найрадше бралася за молитовник. І тут виявляється її основна риса – надзвичайна побожність, яка виділяла її з-поміж інших, теж належно релігійних односельців.
У своїх споминах, написаних на схилі літ, отець Володимир, батько о.Романа Лиска, зазначав: “День мойого рождества був замітний своїм торжеством і дивний мав вплив на ціле моє життя”. Справді, цей день був особливо урочистим, бо 21 вересня 1882 року, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, кардинал Сильвестр Сембратович посвячував новозбудований храм у Камінці Струмиловій. На цьому торжестві була і мати майбутнього священика Антоніна (як частіше вживається в родинній пам’яті) Лиско, яка вранці в часі Архиєрейської Служби Божої приступила до Сповіді і св.Причастя, а пополудні привела на світ сина Володимира.
Будучи чотирирічною дитиною, цей сільський хлопчик одного разу викликав неабиякий подив дорослих, коли заявив, що буде священиком. Але тоді лише мати була схильна вбачати в словах хлоп’яти Боже Провидіння.
Завжди і всюди о. Лиско пильно дбав не тільки про душі, але й про добробут та освіту українців. Вільний від душпастирської праці час теж присвячував своїм співвітчизникам. Читав по селах лекції, організовував читальні, засновував і керував господарськими товариствами (“Сільський господар”, “Овочева шкілка”, “Українська торгівля”), домагався відкриття українських шкіл і побудови нових громадських приміщень. А ночами о. Лиско подовгу засиджувався над своїми теологічними працями, які виходили окремими брошурами, а також їх друкували в церковних часописах. Неодноразово дописував і до народних часописів, бо надавав великої ваги формуванню суспільно-громадської думки. За свою діяльність о. Володимир Лиско всіляко переслідувався польською владою, двічі був арештований. За участь у проголошенні в Городку Самостійної України в 1918 році сім місяців відбув у таборі Домб’є, звідки чудом врятувався. Та найтяжча хресна дорога випала отцеві за совєтської влади, коли він відмовився приєднуватися до Російської Православної церкви і застерігав від того парафіяльних священиків. Два рази його арештовували, стільки ж побував на жорстоких слідствах. Сім років відбув у таборах Мордовії. Повернувся у 1955 році зі знищеним здоров’ям, немічний тілом, але сильний духом.
Від дідів до онуків
посвята у духовний сан: 15 червня 1902, монаша професія в ЧСВВ
посвята у духовний сан: 24 вересня 1905
смерть: 28 вересня 1971, Іваї, Бразилія
