УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Рід:Невмержицькі

З сайту Родовід

Показати записи тільки з цієї локалізації

[ред.] Згадки

Перша письмова згадка про рід Невмержицьких зафіксована в Руській (Волинській) метриці 30 квітня 1474 року, коли Київський воєвода Мартин Гаштольд виніс рішення на користь Микули Осташковича Немирицького на володіння землею Немирицькою, яку отримав предок його Немиря за часів правління Великого князя Литовського Вітовта. Велика ймовірність, що Немиря отримав свої землі за участь у Грюнвальдській битві.

Претендував на володіння землею Немирицькою київський земянин Лазар Скобейкович, яку він також називав своєю вотчиною. Можливо, він мав якийсь стосунок до цієї землі.

Рід Невмержицьких у регесті документів Коронної канцелярії для українських земель Руською (Волинською) метрикою згадується понад 30 разів. Документи щодо роду Невмержицьких в оригіналі зберігаються в Литовській метриці в Російському державному архіві древніх актів м. Москва. Фільмокопії Литовської метрики є в історичних архівах Києва й Мінська.

Головна справа в трьох великих томах родовідної та дворянського походження роду Невмержицьких зберігається в Житомирському історичному архіві. У справі зберігаються оригінальні папери королів Сигізмунда III від 1603 року, Яна Казимира від 1650 року та багато інших старовинних документів, які охоплюють історію роду від 1474 року по 1900 рік.

Я видав родословну книгу роду Невмержицьких під назвою «Історія древнього дворянського роду. Невмержицькі», яка містить копії головних старовинних архівних документів, обсягом понад 500 сторінок.

Протягом багатьох років мене цікавило походження Немирі: за що він отримав землю, з якого роду-племені походить. В Україні є наукові роботи вітчизняних істориків про рід Немиричів, але жодна з них не дає відповіді про походження Немирі й визначення його родової землі.

Хто шукає, той знаходить. Дані про Немирю були знайдені завдяки зусиллям дослідника, історика Івана Сергійовича Левковського, який душею й серцем любить свій край і його історію.

http://www.hetman.tv/nomera/2013/2013-4-5-52/nevmerj.html

Центрами боротьби проти окатоличення стали православні храми та братства. За кошти овруцьких шляхтичів Левківських та Невмержицьких наприкінці XVI – на початку XVII ст. був заснований Левківський монастир. А родина Скуратівських підтримувала тісні зв’язки з Луцьким братством, її представники входили до складу його керівництва.

http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1594

У селі Верхня Рудня дядько так прокоментував відмову сільського голови говорити на диктофон: «Вони ще досі не забули сталінських часів». Пам’ять тут передається на генетичному рівні, війна наче була вчора. Та що війна, коли вони досі пам’ятають своє середньовічне походження?!

«Не плутати з польською шляхтою! – застерігає Сергій Ковальчук. – Це українська околична!» З видатних нащадків – Юрій Немирич, полковник Хмельницького. Хоча пан Сергій рішуче заперечує причетність цих родів до поляків, проте на поворотах історії їм доводилося перетинатись не раз. Навряд чи нині знайдеться фахівець, який із певністю описав би примхливі хитросплетіння цих генеалогічних дерев.

Якщо стосовно Невмржецьких та їхнього походження все до кінця не з’ясовано, то коріння роду Левківських більш-менш певне: зачинателем роду вважають Ларіона Валевського, котрий за свої діяння (які саме – джерела, на жаль, мовчать) одержав грамоту на володіння землями від князя Олелька Володимировича (онук великого князя Литовського Ольгерда) у 1450 році. У грамоті було сказано: «Не зобов’язаний він нам служити зі слугами, ані платити, ані будь-яких посилок; і не повинен він у Чорнобиль на сторожу їздити, але служити йому службу з боярами». Ці привілеї підтверджувались його наступникам у дальші роки «як найчисленнішому родові околичної шляхти».