| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
В'ячеслав Вікентій Казимирович Липинський нар. 5 квітня 1882 пом. 14 червня
З сайту Родовід
| Рід | Липинські |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | В'ячеслав Вікентій Казимирович Липинський |
| Батьки | |
| Вікі-сторінка | wikipedia:uk:Липинський_В'ячеслав_Казимирович |
Події
5 квітня 1882 народження: Затурці, Волинська губернія, Російська імперія
народження дитини: ♀ Єва В'ячеславівна Липинська [Липинські]
шлюб: ♀ Казимира ? (Липинська) [?]
14 червня 1931 смерть: Перніц, Австрія, помер у санаторії
після 14 червня 1931 поховано: Затурці, ЗУНР, ПНР
Нотатки
В'ячесла́в (Вацлав) Казими́рович Липи́нський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.
Народився у родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських (пол. Lipiński).
Зростав у середовищі католицькому, хліборобсько-шляхетському, культурно польському. Рід Липинських гербу Бродзіч, який походив з Мазовії, видав цілий ряд діячів, що займали визначні становища серед тогочасної шляхти. Серед них — молодший брат Станіслав (* 1884 р.), доктор філософії, агроном-селекціонер.
...
Найстарший з братів В’ячеслав (1882-1931), який у хрещенні отримав ім’я Вацлав-Вікентій, став відомим істориком України, політологом, публіцистом, громадським і політичним діячем першої третини буремного ХХ століття. На гімназійні та університетські студії до Луцька й Житомира, Києва, Кракова та Женеви їхав звідси. З рідного села листувався з видатними сучасниками Борисом Грінченком, Михайлом Грушевським, Василем Доманицьким, Іваном Франком, Євгеном Чикаленком, Сергієм Єфремовим, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність. Тут працював над науковими розвідками стосовно видатних діячів української історії, займався просвітницькою діяльністю, зокрема, популяризацією творчості Т. Г. Шевченка. Сюди, у рідну землю, повернувся і після смерті.
Як розповідає Віталій Кушнір, завідувач відділу Волинського краєзнавчого музею, керівник майбутнього музею-заповідника В’ячеслава Липинського, позаяк на цвинтарі не було родинного склепу (раніше, ймовірно, тут було поховано Емілію Бичковську — бабусю В’ячеслава Липинського), то його довелося вимурувати наприкінці червня 1931-го. Пізніше в ніші поряд з домовиною видатного українського мислителя поставлять домовини сина-немовляти й дружини молодшого брата Станіслава, яка відійшла у вічність 1939 року.
Здавалося, на вічний спокій ніхто не чинитиме замаху. Та не так сталося...
Але те, що побачили жителі Затурців одного з ранків 1945-го, вжахнуло навіть бувалих у бувальцях. Склеп розбитий, на траві — останки В’ячеслава Липинського, викинуті з труни. Їх знову повернули землі. За поширюваними чутками, грабіжників цікавила металева домовина, у якій перевозили померлого В. Липинського з Австрії. Вони мали намір, переплавивши, виготовити з неї посуд. Можливо, так і сталося. Адже Зійон Зінчук, 1900 року народження, нині уже покійний, неодноразово сумно казав: «Як гляну на алюмінієву ложку чи миску, то їсти не можу». А чергового, здавалося, остаточного удару у війні з пам’яттю завдали 1953 року, коли католицький цвинтар у Затурцях розрівняли бульдозером...
Від дідів до онуків
смерть: 9 квітня 1954, Сопот, ПНР
