| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Місце:Англійське князівство
З сайту Родовід
Англійське князівство (англ. English kingdom) або Англійське королівство - одна з назв Англійського господарства, історично ближча словинським мовам у яких (старо)англійське і (старо)германське king (нім. Konung) перекладається радже як князь (поняття король у словинських мовах з'явилось пізніше), хоча його по старій пам'яті прийнято називати Англійським королівством (як і всі князівства Далекого Заходу Старого Материка, пов'язаних з Великим Королем Заходу і його спадкоємцями, латинською мовою і культурою, латинською або римокатолицькою релігією, тощо), назва Англійське велике князівство теж допустима, враховуючи можливість взаємного перекладу великий князь, король і rex у словинських мовах.
Англійське князівство - складова частина Сполученого Князівства (Королівства) і Британського цісарства (царства, імперії) у 17-20 ст.
[ред.] Замітки
The Kingdom of England was a sovereign state on the island of Great Britain from 12 July 927, when it emerged from various Anglo-Saxon kingdoms, until 1 May 1707, when it united with Scotland to form the Kingdom of Great Britain. The Kingdom of England was among the most powerful states in Europe during the medieval & early modern colonial periods.
On 12 July 927, the various Anglo-Saxon kingdoms were united by Æthelstan (r. 927–939) to form the Kingdom of England. In 1016, the kingdom became part of the North Sea Empire of Cnut the Great, a personal union between England, Denmark and Norway. The Norman conquest of England in 1066 led to the transfer of the English capital city and chief royal residence from the Anglo-Saxon one at Winchester to Westminster, and the City of London quickly established itself as England's largest and principal commercial centre.[3]
The North Sea Empire, also known as the Anglo-Scandinavian Empire, was the personal union of the kingdoms of England, Denmark[a] and Norway for most of the period between 1013 and 1042 towards the end of the Viking Age.[1] This ephemeral Norse-ruled empire was a thalassocracy, its components only connected by and dependent upon the sea.
The term "North Sea Empire" was coined by historians at the beginning of the 20th century,[4][5] although the conception of Cnut's domains as having constituted an empire can be found as early as 1623, in John Speed's Histoire of Great Britaine.[6] Historically, the union was referred to by its individual parts: the kingdoms of Denmark, Norway, and England.
Назву «Велика Британія» вперше використано офіційно 1474 року в листі з пропозицією про шлюб між Сесілією дочкою Едуарда IV з Англії та Джеймсом, сином Джеймса III з Шотландії, в якому сказано «цей благородний острів, званий Великою Британією». Офіційно це слово прозвучало знову в 1604 році, коли король Джеймс VI проголосив себе «Королем Великої Британії, Франції та Ірландії».
Акт про Союз між Королівством Англія й Королівством Шотландія ухвалений у 1707, Акт про Унію 1801 об'єднав Королівство Великої Британії й Королівство Ірландія. До середини XX століття Британія була центром найбільшої у світі Британської імперії.
