УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

З сайту Родовід

Військові товариші — привілейована частина козацтва в Гетьманщині другої половини 17-го та у 18 століттях, яка за соціальним статусом наближалася до полкової старшини і мала значний вплив на військові й державні справи.

Військові товариші походили з так званого військового товариства, яке вирізнилося з-поміж козацької маси за часів Богдана Хмельницького. Для означення військового товариства вживалися такі терміни: «військовий товариш», «знатний військовий товариш», «значний товариш полку», «значний товариш сотні», «значний і заслужений військовий товариш», «славетний і значний військовий товариш» та інші. Із знатного військового товариства обирали генеральну старшину і полковників козацьких. З їхнього середовища виділилися також бунчукові товариші. Поступово терміни «військовий товариш», «знатний військовий товариш» набули юридичного визнання.

Головним обов'язком військового товариша була військова служба за власний кошт. Їх брали у військові походи, під час яких вони командували сотнями, відали артилерією, боєприпасами тощо. Їх вибирали до різних комісій — лічильних, слідчих, межових, порубіжних, з купівлі для армії коней та волів, заготівлі провіанту й фуражу; в полкові канцелярії — полковими комісарами; для нагляду за шляхами і поштовими трактами, будівництвом гетьманських резиденцій, виробничих споруд, фортець тощо.

Підпорядковувалися військові товариші Генеральній військовій канцелярії (після її ліквідації — Малоросійській колегії). Чин військового товариша надавався за рекомендацією полковника Генеральної військової канцелярії або Малоросійської колегії.

Статус військового товариша був майже обов'язковою сходинкою для службового зростання синів генеральної та полкової старшини і бунчукових товаришів; більшість з них розпочинали військову службу з чину військових товаришів. Чин надавався також після тривалої служби значковим товаришам, військовим канцеляристам, вихідцям з духовенства та іншим.

За майновим становищем між військовими товаришами існувало різке розмежування. Їх кількість не була сталою. У послужних реєстрах 1763 року зафіксовано 238 військових товаришів, у тому числі в Стародубському полку — 32, Ніжинському полку — 34, Чернігівському полку — 25, Київському полку — 19, Переяславському полку — 17, Прилуцькому полку — 12, Лубенському полку — 38, Миргородському полку — 15, Полтавському полку — 23, Гадяцькому полку — 23.

На виконання указу імператриці Катерини II від 24 грудня 1784 року про припинення надання українському козацтву чинів військових товаришів колишні військові товариші, які залишалися на військовій службі, стали корнетами, а ті, хто перейшов на цивільну службу, одержали посади титулярних радників або губернських секретарів.