Василь Андріїв син Бандера нар. 12 лютого 1915 пом. 21 липня 1942

З сайту Родовід

Запис:276083
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Бандери
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Василь Андріїв син Бандера
Батьки

Андрій Михайлів син Бандера [Бандери] нар. 11 грудня 1882 пом. 10 липня 1941

Мирослава Володимирівна Глодзинська (Бандера) [Глодзинські] нар. 1890 пом. 1924

Події

12 лютого 1915 народження:

народження дитини: Дарія Василівна Бандера [Бандери]

1940 шлюб: Краків, Марія Євгенівна Возняк (Бандера) [Возняки]

21 липня 1942 смерть:

Нотатки

Бандера Василь (1915-1942) — учасник національно-визвольних змагань, член ОУН.

Народився 12 лютого 1915 р. і був п’ятою дитиною у багатодітній сім’ї Бандерів. Навчався в приватній школі ім. Шашкевича та державній гімназії в Стрию (1926-1935 рр.). Член пластунського куреня «Червона Калина». Закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах та філософський факультет у Львівському університеті. Відзначався скромністю і великою посвятою.

Член Львівського повітового проводу ОУН (1937-1939). Восени 1938 р. на одному із студентських зібрань у Львові Василь виступив проти шовіністичної політики польських урядовців. Як і багато інших членів ОУН, В. Бандера був ув’язнений у концтабір «Береза Картузька». Після розпаду Польщі (1939 р.) Василь повернувся до Львова. У другій половині жовтня 1939 р. разом з братом Степаном і кількома іншими членами ОУН, перейшовши радянсько-німецьку демаркаційну лінію, добрався до Кракова. Василь і Степан поселились на вул. Страшевського в квартирі, яка була покинута під час війни колишніми мешканцями. 11 серпня 1940 р. Василь Бандера одружився з Марією Возняк. Вінчання відбулось в греко-католицькій церкві, єдиній на той час у місті. У Кракові В. Бандера виконував різні доручення ОУН, був учасником другого Великого збору ОУН (1-3 травня 1941 р.).

Після проголошення Акту про відновлення української державності (30 червня 1941 р.) працював у обласному відділі пропаганди ОУН у Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 15). У співпраці з обласною управою на чолі з інженером І. Сем’янчуком прагнули практичними кроками впроваджувати українську владу.

Учасники визвольної боротьби та односельчан згадують, що Бандеру всі любили і ніжно називали Васильком. Він був середнього зросту, бадьорий, з великими і спокійними очима.

15 вересня 1941 р. гестапо провело масові арешти серед активу ОУН. Ув’язнений був і Василь разом із вагітною дружиною (згодом її таки відпустили). Українських патріотів зі Станиславова та повітів звозили до тюрми на вул. Білінського (тепер вул. академіка Сахарова).

Про цей арешт Роман Малащук, який був обласним провідником ОУН, а його заступником — В. Дейчаківський з Ямниці, згадував так: «У Станиславові спочатку були мадярські війська, які не робили ніяких перешкод в організації української адміністрації. Аж коли у вересні 1941 року прийшли німці, вони запросили на «бешпрехунт» (обговорення ситуації) Є. Лозинського, д-ра Б. Рибчука, д-ра Р. Малащука, В. Бандеру і В. Дейчаківського. Коли вони прийшли до означеного уряду, їх обскочили гестапівці, наставили проти них автомати, а їхній шеф Крігер закричав: «Генде гох» (руки вгору). Після того далі з криком погрожував їм, що він їм покаже, як творити самостійність української держави без дозволу фюрера. Після півгодинного крику всіх їх закували й повели до в’язниці, а по кількох днях відвезли до Львова, а там до в’язниці на вул. Лонцького. В’язниця була переповнена арештованими українцями з різних міст Галичини: Львова, Тернополя, Стрия, Станиславова. Після неповних двох місяців приходу на українські землі нові окупанти показали своє справжнє обличчя».

В. Щербій розповідав, що «обер» Крігер після арешту напустив на Ва¬силя Бандеру натренова¬но¬го пса. Про¬три¬ма¬вши декі¬лька ти¬жнів ув’я¬зне¬них україн¬ців у львівсь¬кій в’яз¬ниці, їх згодом перевели до Кра¬кова, до відомої тюрми «Монтелюпіх», а відтак — до концентраційного табору «Освенцім». Табірна адміністрація складалася переважно з польських політичних і кримінальних в’язнів. У перших роках його існування щоденно гинули люди тільки від звичайних побоїв. Так, 20 липня 1942 р. Василь Бандера потрапив до німецького концтабору «Авшвіц», де отримав ідентифікаційний №49721 і одразу став об’єктом нелюдських знущань збоку польських прислужників, фашистів: «капо», фольксдойча Джозефа (Юзефа) Краля, «бльокового» Еміля Беднарека, «унтеркапо» Подкульські. Українські в’язні згадували: «Вони з першого дня сконцентрували свою увагу на Василеві Бандері.

Зі спогадів Петра Мірчука дізнаємося, як знущалися польські в’язні з Василя Бандери та інших в’язнів-українців: «Після перевірки списків один з них викликав нашого товариша Василя Бандеру:

— Ти єстесь Бандера, мордерца нашего міністра Пєрацькего, я цє позналем, — сказав він, представившись колишнім тюремним ключником із Стрия.

Гронські звернувся до всіх нас, українців:

— Я вас усіх знаю. Ви робили революцію у Польщі, бо вам було за Польщі зле. Тепер ви у наших руках і ми вам справимо таке добро, що по кількох днях ні один з вас не залишиться в живих! Після того він кинувся бити Василька!!!»

Інший в’язень німецьких концтаборів Борис Вітошинський згадує: «...почали над нами щойно знущатися й бити до крови. Побої йшли під «патріотичними» кличами: «То ви хцєлісьцє Польськен валіць? Ви мордерци Пєрацькего! Ктури то єст тен Бандера, цо забіл міністра?» З нами приїхав Василь Бандера, брат провідника ОУН, який теж уже рік сидів у в’язниці, у Кракові. Польська розшаліла голота кинулася мордувати на наших очах цього нашого друга. Це було для нас жахливо болюче видовище, а найбільше тому, що ніхто з нас не був у силі допомогти Василеві. Кожний з нас побитий, деякі до крови, оточений бандою головорізів, що довбеньками й п’ястуками давали волю своїм звіриним інстинктам, навіть не міг думати про якийсь спротив. Серед побоїв і криків проминула ця перша страшна ніч у Авшвіці, в якій головну роль катів відіграли не гітлерівські бандити, але польські політичні в’язні... Цілий час поляки знущалися над усіма українськими в’язнями, а зокрема, над Василем Бандерою. У тому часі вже йому були зломили декілька ребер, вибили зуби, змасакрували обличчя... Тільки чудом врятувалися від смертельного катування Б. Рибчук і проф. С. Ленкавський. Але сл. п. Яворова побили так, що він кілька днів пізніше помер. Василь Бандера попри страшні скалічення ще тримався рештками сил. Узагалі, треба було бачити, скільки він міг перенести, при тому не тільки не жаліючись і не випрошуючись у катів, але навіть не скаржачись перед нами. «Вони мене вб’ють, я це знаю» — це було все, що говорив в останні дні свого життя Василь Бандера.

Про останню мученицьку дорогу Василька Бандери із спомину колиш¬нього в'язня німецьких тюрем і концтаборів, д-ра Петра Мірчука «В німецьких млинах смерти» (Нью-Йорк — Лондон, 1957): «При перегляді в'язнів, що їх привезено з краківської тюрми «Монтелюпіх», поляк зі Стрия, колишній тюремний ключник, кидається на Василька, почувши назвище — Бандера. Прискакують інші «капи» і «під-капи». Масакрують. Стрийський «фольк-сдойче» Ґронські верещить до всіх українських політичних в'язнів: «Вам під Польщею було зле. Ми вам справимо таке добро, що до кількох днів ніхто з вас не лишиться живим!...» По кількакратних побоях все тіло Василька в крові, лице змасакроване, розбита голова... Василько мужньо мовчить. Ні слова, ні стогону! На праці «обер-капо» поляк «райхсдойче» із Шльонську, Краль, і «унтер-капо» поляк з Перемишля, Подґульський («фольксдойче») затягли Василька до льоху. Обсипаного цементом запхали до бочки з водою, «обмивали», шуруючи рижовою щіткою тіло, вкрите ранами. Після важкої праці (бігти з тачкою, навантаженою цементом, і бігом носити на вищий поверх) Василька знову повели в льох. Після тортур вечором, з Василька залишилась лише тінь. Вже не стало сил, щоб піднестись. Завезли до «кранкенбав». Так закінчив своє життя Василько Бандера, віддаючи свою юність, свої пориви своїй нації». Ввечері в’язні-поляки розказували, що у шпиталі хворому Василеві Бандері дали смертельну дозу ін’єкції — вприснули отруту, і там він помер.

Обірвалася нитка життя одного із сотень тисяч славних синів України Василя Бандери 21 липня 1942 р. Він впав жертвою польського та німецького терору.

+ + +

Упокой, Боже, Василя і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія


Від дідів до онуків

Діди
Михайло Бандера
народження: 1853
шлюб: Євфрозина Розалія Білецька (Бандера)
інше: одружений з 1877 року
інше: дяк в церкві Благовіщення на Ланах біля Стрия
Микола Михайлович Білецький
народження: 1855
посвята у духовний сан: 1882
заняття: з 1882 до 1883, Зарваниця, повіт Підгайці, сотрудник парохії
заняття: з 1883 до 1887, Розгірче, повіт Стрий, адміністратор парохії
заняття: з 1887 до 1888, Утішків, адміністратор парохії
заняття: з 1888 до 1889, Стинава Вижня, адміністратор парохії
заняття: з 1889 до 1892, Голин, парох
заняття: з 1892 до 1895, Колоколин, парох
заняття: з 1895 до 1942, Пациків, парох
заняття: з 1924 до, Долина, декан
смерть: 9 січня 1942, Пациків
Андрій Михайлович Білецький
народження: 15 червня 1847, Стрий
Володимир Глодзинський
народження: 1836
шлюб: Катерина Кушлик (Глодзинська)
посвята у духовний сан: 1860
заняття: з 1861 до 1862, Мостище, повіт Калуш, адміністратор парохії
заняття: з 1862 до 1863, Грабівка, адміністратор парохії
заняття: з 1864 до 1883, Завій, адміністратор парохії
заняття: з 1883 до 1913, Бережниця Шляхотська, парох
смерть: 22 січня 1913, Бережниця
Діди
Батьки
Йосип Михайлів син Бандера
народження: 2 січня 1897, Стрий, за гімназійними даними нар. 20.05.1898
Климентина Бандера (Ліщинська)
народження: 1890
шлюб: Микола Ліщинський
освіта: 1913, учительська семінарія; дістала посаду в Лисятичах
смерть: 1980
Андрій Михайлів син Бандера
народження: 11 грудня 1882, Стрий
шлюб: Мирослава Володимирівна Глодзинська (Бандера)
заняття: Угринів Старий і Бережниця Шляхотська, парох
заняття: Воля Задеревацька, парох
посвята у духовний сан: 1906
смерть: 10 липня 1941
Мирослава Володимирівна Глодзинська (Бандера)
народження: 1890, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорська імперія
шлюб: Андрій Михайлів син Бандера
смерть: 1924, Калушський повіт, Станіславське воєводство, ПНР
Батьки
 
== 3 ==
Степан Андрійович Бандера
народження: 1 січня 1909, Старий Угринів, Королівство Галиції і Лодомерії, Австро-Угорська імперія
шлюб: w Ярослава Опарівська (Бандера) , Краків
смерть: 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН
Олександр Андрійович Бандера
народження: 25 березня 1911, Старий Угринів
шлюб: Марія Доміні Чіано
смерть: липня 1942, Освенцим, Польша
Оксана Бандера
народження: 22 грудня 1919
смерть: 24 грудня 2010, Стрий, Львівська область, Україна
Василь Андріїв син Бандера
народження: 12 лютого 1915
шлюб: Марія Євгенівна Возняк (Бандера) , Краків
смерть: 21 липня 1942
== 3 ==
Діти
Опанасій Іванович Заливаха
народження: 26 листопада 1925, Гусинка, Куп'янський район, Харківська область, УСРР, ССРР
шлюб: Дарія Василівна Бандера
смерть: 24 квітня 2007, Івано-Франківськ, Україна
Діти
Онуки
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами