Ігнатій Іванович Галаган пом. 1748

З сайту Родовід

Запис:336649
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Галагани
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Ігнатій Іванович Галаган
Батьки

Іван Галаган [Галагани]

Вікі-сторінка wikipedia:uk:Галаган Гнат Іванович

Події

1716 народження дитини: Григорій Гнатович Галаган [Галагани] нар. 1716 пом. 1777

1716 шлюб: Олена Антоніївна Тадрина (Олександрович, Галаган) [Тадрини] пом. 1763

1748 смерть:

Нотатки

Гнат Галаган одружився з молодою вдовою — дочкою київського войта Тадрина, Оленою Анатоліївною 1716 р. У них народився єдиний син Григорій. За спогадами сучасників, Гнат був надзвичайно практичний, сміливий, умів спілкуватися з гетьманами України — Д. Апостолом, І. Скоропадським та П. Полуботком. А ще перекази донесли про надзвичайну жорстокість Гната, що повернув зброю проти побратимів-козаків, за що він і був проклятий до сьомого коліна, а нащадки спокутували вину. Помер Гнат Галаган у 1748 році. Похований у Прилуцькій церкві Преображенія Господня.

Після відставки Гната Ґалаґана місце Прилуцького полковника зайняв його син Григорій (1716-1763 рр.).

Засновниками українського козацько-шляхетського роду Галаганів були брати Гнат і Семен Галагани. Гнат служив козацьким полковником, з 1706 р. командував компанійським полком у військах гетьмана І. Мазепи. В 1708 р. став на службу московської армії. В травні 1709 р. брав участь у руйнуванні Чортомлицької Січі. Після цього був призначений чигиринським і прилуцьким полковником та одержав великі земельні маєтності. Семен Галаган служив миргородським наказним полковником. У 1736 р. брав участь у спільному поході російської армії і козацьких полків на Крим.

Перед нами рідкісні, гарні й милі своєю простодушністю старовинні портрети-парсуни, шедеври українського малярства першої чверті XVIII століття. Колись, у далекому 1927 році перевіз їх із Сокиринського палацу професор В. І. Маслов. Майже 30 років були вони окрасою нашого музею. На першому – родоначальник галаганівського роду прилуцький полковник Гнат Іванович Галаган. Майстер-портретист не лукавив, малював що бачив перед собою: стареча присадкувата постать полковника у червоному жупані, упертий, стомлений і недобрий погляд, від якого ні добра, ані пощади не жди. Очі старого дивляться у різні боки. Ось так він і жив роздвоєним життям, слідкуючи недовірливим поглядом одночасно і за гетьманом у Глухові, і за царем в Санкт-Петербурзі. Ця одіозна фігура з’явилася на історичній арені на самому початку XVIII століття. Син простого козака з містечка Омельника на Полтавщині, Гнат з молодих літ прибився до Запорожжя і там прижився. Згодом зажив слави відчайдушного і жорстокого козака-рубаки, за що мабуть і отримав від запорожців прізвисько «галган», тобто – пройдисвіт,шибеник. Ось саме цього шибеника і обрали січовики своїм полковником у 1706 році, а вже потім, гетьман Іван Степанович Мазепа, призначив його полковником компанійського полку, що складався з «охотників», цебто добровольців. Галаган під час Північної війни Росії з Швецією підтримав гетьмана Мазепу в його відчайдушному стремлінні за будь-яку ціну вирвати Україну з залізних обіймів злого тирана царя Петра. Пішов з Мазепою до шведів і клявся воювати з своїми запорожцями проти російської армії. Та потім, у найвідповідальніший момент підло зрадив і гетьмана, і шведського короля Карла. Галаган вимолив у Петра прощення «за измену»,плазуючи перед царем на колінах і відтоді був вірним його служакою і поплічником. У травні 1709 року він запопадливо і ревно допомагав росіянам зруйнувати захоплену ними Чортомлицьку Січ, яка була йому колись за рідну матір. Зрадив він і своїх братів-запорожців, яких потім по звірячому вибили до ноги москалі. Ця третя зрада була найстрашнішою, найпідступнішою. За ці юдині «заслуги» цар Петро надав йому полковницький уряд в Чигирині та ще й наділив багатими маєтностями. В 1714 році Галаган стає полковником Прилуцького полку. Ось тоді він і зажив на всю губу. Від його свавілля потерпали не тільки прості козаки й селяни, але й уся козацька старшина. Після того, як його володіння у Чигиринському полку відійшли до Польщі, Галаган отримав у Лубенському полку містечко Вереміївку з хуторами і село Липове, у 1716 році отримав гетьманський універсал на велике і багате село Сокиринці Прилуцького полку. А вже згодом самовільно захопив Озеряни і Дігтярі, та ще скуповував за безцінь і одбирав у збіднілих селян і козаків ґрунти, поселив кілька нових хуторів, побудував водяні млини. На всі ці маєтності він зумів отримати царську грамоту в 1732 році. Принагідно треба зазначити, що грізний полковник Галаган був зовсім неграмотний, або як він сам про себе говорив - «не книжний». Одружився Гнат Галаган досить пізно, взявши собі до пари заможненьку киянку, доньку міщанина Антона Тадрини - Олену, молоду вдову київського бурмистра Максима Александровича. Пригляньмося до другого портрета з галаганівської збірки, про який О.Лазаревський свого часу слушно зауважив: «Портрет дружини Галагана - кращий з відомих нам малоросійських портретів». Перед нами ще зовсім не старе, але передчасно зів’яле лице жінки з смутними очима. Полковниця в червоному кунтуші, з-під якого виглядає білосніжна сорочка на голові хитромудрий «кораблик» з хутряною оторочкою, на грудях іскристий діамантовий хрестик на скромненькому червоному шнурочку, на шиї — разок величеньких перлів. Перед нами ліричний образ козацької дружини, матері, господині. Вона боїться чоловіка, любить всім своїм єством синочка-одинака і намагається встигнути скрізь по господарству. Видно не дуже затишно було їй за суворим і деспотичним Галаганом. Померла Олена Антонівна в 1763 році, переживши чоловіка на 15 років.

Не дістав вічного спокою фундатор собору — лихий Гнат Галаган, якого у 1748 році поховали у правій абсиді собору. Уже в наші часи хтось, не побоявся кари Божої і пограбував небіжчика, зламавши склеп. Під час реставраційних робіт розкритий склеп засипали сміттям і залили відходами вапна. Пам'ятаю, як прибігли до музею всюдисущі хлопчаки з сенсаційною звісткою про знайдене в соборі поховання, як з іронією, й кепкуванням зиркали робітники на директора і хранителя музею, які удвох, майже голіруч вигрібали сміття з порушеного склепу. На дні побачили лише у безладді розкидані кістки небіжчика, залишки дощок з домовини та дві величезні цеглини, на яких вона стояла. Оце й усе.

Отож хочу нагадати отцям церкви і прихожанам про те, що у правій від головного входу абсиді, під східною стіною, у напівзруйнованому склеп і під підлогою, лежать останки колись грізного й всевладного полковника прилуцького Гната Івановича Галагана - фундатора і творця храму цього. Хай багато лиха завдав він свого часу козакам, хай впали на його голову тяжкі прокляття, але уже саме те, що ця людина за свої кошти побудувала два величні храми, вона достойна пам'яті й пошанування. Хай Всевишній простить йому всі його тяжкі гріхи. Десь там, у наших західних сусідів, місце заховання засновника храму обов'язково б відмітили меморіальним написом, іконою, чи може й скромним пам'ятником.


Від дідів до онуків

Батьки
Батьки
 
== 2 ==
== 2 ==
Діти
Григорий Игнатьевич Галаган
народження: 1716
смерть: 1777
Діти
Онуки
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Генеалогічні досліждення в архівах України
Ваша Е-адреса*
Ваше ім'я*
Ваше прізвище*
Поштовий індекс місця проживання ваших предків в Україні*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
Іншими мовами