Іван Семенович Довганюк пом. 1921

З сайту Родовід

Події

народження дитини: ♀ Зінаїда Іванівна Довганюк [Довганюки]

народження дитини: ♀ Марія Іванівна Довганюк (Нестайко) [Довганюки]

1921 смерть: УРСР, СРСР

Нотатки

Згадки

Всеволод Нестайко: «Мій гумор – від діда-священика і діда-кріпака»:

– Я направду все це відчуваю і своє єднання із предками з роками осмислюю значно глибше, ніж у молодості. ... То ось що я хочу сказати. У роду мого батька були священики. Зокрема мій дід, отець Діонізій Нестайко, служив деканом кількох парафій на Тернопільщині, парохом церкви Святого Миколая у місті Бучачі. Він багато уваги приділяв вихованню молоді. Це, мабуть, від нього у мене постійний інтерес до всіляких морально-етичних проблем, пов’язаних з дитинством та юнацтвом… А от дід по материній лінії – Іван Довганюк – походив з селян-кріпаків Житомирщини, був успішним будівельником, усе вмів робити. І вельми дотепним чоловіком був! Саме від нього, вважаю, я успадкував отой талант до гумору, що його використовую у весело-сміховій стихії своїх книжок. Тому, звісно, предки допомагають…

• http://h.ua/story/345587/#ixzz3AeNKWFrI

Мати Всеволода Зіновійовича походила з селянського роду Довганюків. Письменник згадував, що «… прапрадід був кріпаком у Тадея Рильського — батька відомого поета Максима Рильського. Я Максимові Тадейовичу про це ніколи не говорив, бо йому, мабуть, було би не приємно… дід, Iван Семенович, вибився в управителі i будував будинки в Проскуровi». Марія Іванівна закінчила вісім класів гімназії, що давало право викладати в молодших класах, і починаючи з 1913 р. впродовж усього життя вчителювала. У роки Першої світової війни дівчина, як і майбутній чоловік, опинилася на фронті, але по інший бік: була сестрою милосердя царської армії.

Своїх дідів Нестайкові не довелося знати по-справжньому близько: дід по матері помер від тифу до народження онука (1921), а по батькові — 1936 р., коли хлопчикові було лише шість. Та саме їм приписує Всеволод Зіновійович і своє вроджене почуття гумору, і по-дитячому незнищенну віру в людську совість. Але якщо про Довганюків як «носіїв українського народного селянського гумору» написано чимало, то глибинна християнська основа світоглядної концепції письменника, беззаперечно сформована духовною тяглістю батьківського роду, оминається.

Материнською мовою в родині була російська. Та, коли прийшов час, мати віддала сина до української школи, наголосивши, що він має знати мову батька. Водночас, вона змалку звала сина «Вадимом», не сприйнявши дане хлопчикові батьком звичне читачеві ім‘я Всеволод. Згодом оця закладена з народження двоїстість натури виявилася в творчості письменника «фірмовим» поєднанням «простого», очевидного народного гумору з морально-етичною настановою високих дочасних істин християнського людинолюбія.

• http://www.chl.kiev.ua/pdf/%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE.pdf

+ + +

Упокой, Боже, Івана і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія

Від дідів до онуків