| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Андрій Опанасович Красовський нар. 1822 пом. 1886
З сайту Родовід
| Рід | Красовські |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Андрій Опанасович Красовський |
| Батьки
♂ Опанасій Іванович Красовський [Красовські] нар. 1780 пом. 1849 | |
| Вікі-сторінка | wikipedia:uk:Красовський_Андрій_Опанасович |
Події
1822 народження:
1886 смерть: Нерчинськ, Російська імперія
Нотатки
Красовський Андрій Опанасович (1822—1886, Нерчинськ) — військовий, суспільний діяч Російської імперїі українського походження. Народився у сім'ї генерала Опанаса Красовського, відомого з часів Кавказської війни 1827 року. У 1840 закінчив петербурзький Пажеський корпус. У 1850-х роках брав участь у Кримській війні, проходив військову службу у Петербурзі, там же вступив до таємної революційної організації «Земля і воля», під час закордонної поїздки зустрічався з Дж. Гарібальді. У 1861 в чині підполковника переїхав до Києва на посаду викладача Кадетського корпусу. Очолив таємний «Малоросійський комітет», який поширював закордонні видання О.Герцена, списки заборонених поезій Т.Шевченка. Під Києвом Красовський розпочав революційну агітацію серед селян і солдатів, за що був заарештований і засуджений до смертної кари, заміненої 12 роками каторги, яку відбував у Нерчинську. Під час невдалої спроби втекти з каторги застрелився.
Лист від селян
Під час слідства, у кінці липня 1862 року, до Красовського в камеру був переданий лист від солдатів Житомирського полку резервного батальйону:
"Ваше Високоблагородіє! Мерзотники й падлюки, не гідні благородного імені, видали Вас, але в нас не всі такі, щоб Вас не розуміли по кревності. Самі Ви маєте змогу бачити, що чотирьох з Ваших листів не дошукалися, вони в нас, ми їх напам’ять завчили і в інші полки, кому слід, передали. Спасибі Вам, чесний, благородний страждальцю, за Вашу любов до бідного солдата і його брата бідного селянина. Такі офіцери, особливо полковники — рідкість…
Ваше Високоблагородіє! Ми за Вас будемо Бога молити, щоб Господь милосердний допоміг діло закінчити, красно дякуємо Вашому Високоблагородію, що і нас, селян, розумним словом не обминули. Житомирці”.
Від дідів до онуків
