Олександра П’ясецька (Процишин) нар. 2 вересня 1909 пом. 12 червня 1998

З сайту Родовід

Події

2 вересня 1909 народження: Хоросно

шлюб:

шлюб: ♂ Осип Процишин [Процишини] нар. 19 серпня 1907 пом. листопада 1940

12 червня 1998 смерть: Львів, Україна

Нотатки

Народилась Олександра Пясецька 2 вересня 1909 р. в селі Старе Хоросно на Львівщині у родині священика Олексія Пясецького і Каміли з Ціхоцьких. З перспективи часу, оглядаючи весь життєвий шлях Олександри Пясецької, можна зауважити, що доля ніби постійно ставила випробування для її врівноваженості, талановитості, любові до життя.

Перша світова війна приносить у родину першу величезну трагедію: від бомби на очах у дітей гинуть троє найближчих для них людей - мама і її дві сестри. У 1915 році родина Пясецьких переїжджає до Львова, де батько обіймає посаду канцлера консисторії при Митрополиті Андрієві Шептицькому. Шестирічна Олександра починає вчитись гри на фортепіяно у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. Її першою вчителькою була відома піяністка Марія Криницька, у якої також вчились Нестор Нижанківський, Микола Колесса, Одарка Бандрівська та інші відомі музиканти. Незабаром Олександру бере в свій клас Василь Барвінський, і вона стає однією з кращих учениць Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка.

В юні роки остаточно сформувалися основні захоплення її життя - музика і любов до природи, доповнені в майбутньому замилуванням до педагогічної діяльности. У 1928 p., цілком усвідомлюючи свій вибір, вступає в українську молодіжну скавтську організацію “Пласт”.

Закінчивши ВМІ ім. М.Лисенка, О. Пясецька починає працювати у своїй almamater акомпаньятором у класі вокалу Одарки Бандрівської. Студенти її класу надовго запам’ятали струнку, завжди привітну, молоду піяністку, яка вільно чулася при виконанні найскладнішого фортепіянного супроводу. У цей час зав’язується дружба О. Пясецької з маляркою Ярославою і лікарем Максимом Музиками, з архітектором Ігорем і журналісткою Уляною Старосольськими, музикознавцем Марією Білинською, філологом Лідією Мінко, лікарем Степаном Коржинським та багатьма іншими цікавими людьми.

Родина Пясецьких належала до тогочасної української львівської еліти. Серед близьких родичів Олександри були письменник, публіцист, посол до австрійського парламенту в 1907-1918 pp. В’ячеслав Будзиновський; брати Радзикевичі - професор української літератури, письменник Володимир та лікар і письменник Юліян; відома співачка Галина Пясецька; науковець, інженер-лісничий та громадський діяч Андрій Пясецький. Її рідний брат Петро - за освітою інженер-лісничий - був громадським діячем на ниві “Пласту”; сестра Лукія вийшла заміж за Юліана Кордюка - лікаря, науковця-мікробіолога, члена Наукового товариства ім. Шевченка, директора українського шпиталю ім. Шептицького, який під час І світової війни воював у рядах Українських Січових Стрільців. У 1937 р. О. Пясецька одружується з Осипом Процишином, членом УВО і ОУН. Та подружнє щастя тривало надзвичайно коротко, кілька місяців. Улітку 1937 р. молоде подружжя заарештовують за громадсько-політичну діяльність. Невдовзі О. Пясецьку-Процишин звільнено з-під арешту, а Осипа Процишина заслано до концентраційного табору Береза Картузька, звідки він повернувся в 1939 р. вже тяжко хворим на туберкульоз, від якого і помер у 1940 р. Олександра Пясецька-Процишин мужньо перенесла ще одну особисту трагедію.

За німецької окупації вона мешкає у Львові, намагається якнайбільше зробити для української спільноти. Тодішня влада дозволила утворити Український центральний комітет для ведення (в певних межах) організаторської роботи з населенням. Працівники чинних у ньому відділів мистецтва, спорту багато зробили для збереження української культури. Їхня діяльність допомагала не тільки зберегти творчий потенціял, дати людям роботу, але і вберегти від вивезення в Німеччину. Працюючи акомпаньятором у ВМІ ім. Лисенка, О. Пясецька також була референтом у відділі праці з молоддю (Уцк). При її безпосередній участі відновилась діяльність Пласту, і вже влітку 1942 р. у Брюховичах під Львовом було організовано пластовий табір для дітей.

У 1942 р. Олександру спостигла нова родинна трагедія - німецькою окупаційною владою, як заложника, було розстріляно її двоюрідного брата Андрія Пясецького. Друга світова війна стала для родини Пясецьких, як і для багатьох галицьких родин, великою трагедією - одні змушені були виїхати на Захід, інші були примусово вивезені на Схід. Олександра Пясецька залишилася у Львові. З осени 1944 р. за порадою тодішнього директора Львівської консерваторії професора Василя Барвінського вона заходилася організовувати музичну школу - десятирічку при консерваторії і семирічку, де була завучем з музичних дисциплін. Радянська школа ставила перед вчителем сталінських часів специфічні вимоги. Але О. Пясецька-Процишин зуміла залишитись сама собою навіть у цей найважчий час, ставши одним з провідних педагогів-піяністів повоєнного Львова. Вирізнялась вмінням зрозуміти індивідуальність кожного учня і формувати особистість згідно з природним обдаруванням дитини. У своїй праці була талановитою послідовницею педагогічних засад свого Вчителя - композитора Василя Барвінського. Вона вміла виховувати своїх юних учнів патріотами навіть тоді, коли це вважалося неможливим.

Завжди скромна, елегантна, вона вміла триматися з учнями рівно, без зверхності, але й без панібратства. Її присутність на вчительських зборах, на обговоренні виступів учнів на академконцертах створювали настрій високих етичних засад.

Олександра Пясецька приятелювала з багатьма львівськими композиторами, передусім зі своїм учителем В. Барвінським (навіть тоді, коли його заарештували і з дружиною заслали на 10 років у Мордовію, вона була серед нечисленних постійних його кореспондентів, а після повернення Барвінських з заслання регулярно і часто відвідувала їх), а також з С. Людкевичем, М. Колессою та А. Кос-Анатольським. Вона вміла бути потрібною людям. Навіть коли вже була на пенсії, до її оселі любили заглядати колишні учні.

Померла Олександра Пясецька-Процишин 12 червня 1998 р.

Є люди, які стають легендою свого часу і свого міста. Такою легендою Львова другої половини XX ст. стала Олександра (Нома) Пясецька, яка не тільки навчала своїх учнів піяністичної вправности, а вселяла в їхні юні душі любов до прекрасного, до рідної землі, її історії та народу.

Професор Марія Крушельницька, Заслужена артистка України.

Від дідів до онуків