| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Захар Григорович Грек Диздарев нар. 1732 пом. після 1771
З сайту Родовід
| Рід | Диздареви |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Захар Григорович Грек Диздарев |
| Батьки | |
Події
1732 народження:
народження дитини: ♂ Павло Захарович Диздарев [Диздареви]
після 1771 смерть:
Нотатки
Захарий Григорьевич (по простонародью назывался Захарием Греком - 1766).
родился в 1732 г., с 1748 г. в службе в Миргородском полку, 23 октября 1767 г. - значковый товарищ,доправлял доимку с неплательщиков рубленого оклада денег в сотнях Устивицкой, Богацкой, Остапской и Белцерковской (1768, 1769). Послан был в сотю Омельницкую для исследования о священнике Манжелеевском Алексее Романове и в сотенное Омельницкое правление для взыскания с него штрафных денег (1769); послан нарочным для взятья сотенного Омельникаго атамана Попова в Миргородскую полковую канцелярию и для взыскания с того правления штрафных денег (1769); был в исправлении Бутуринской почты вместе с войсковым канцеляристом Стефановичем (1769); чинил в сотне Шишацкой мосты и гати и находился в препровождении генерала-аншефа князя Вас. Мих Долгорукова до Полтавы (1769); набирал погонщиков в Богацкой сотне для второй армии (1770); доправлял доимочные деньги в тех же 4 сотнчх и высылал погонщиков во 2-ую армию (1770, 1771); был в выстачении фуража Ямбургскому карабинерному полку, стоявшему в м Остапе (1771);
Ж: София Ивановна (1744-1798)
У селі Устимівці Кременчуцького повіту був також маєток Диздаревих, з якими родичались Остроградські й Сахно-Устимовичі (молодший брат Михайла Васильовича Андрій перебував у шлюбі з Марією Павлівною Диздаревою). Диздареви походили від Мустафи, колишнього диздаря — коменданта турецького міста Очакова, який прийняв православну віру, отримавши ім’я Парфентій, вступив у Запорозьке військо й дослужився до чину обозного Полтавського полку (1660). Пилип Павлович Диздарев (брат Марії Павлівни), 1797 року народження, закінчив С.-Петербурзьку медико-хірургічну академію, працював лікарем спочатку в Одесі, а потім — на Полтавщині. Під час епідемії холери 1831—32 років у Полтаві й Полтавському повіті, а 1833-го у м. Старому Санжарові “для лікування стражденних діяв усюди не тільки порадами та приписами лікувальних засобів, а і власними зусиллями допомагав рятувати життя”. Згодом його обрали депутатом дворянства Кременчуцького повіту. Його син (племінник Михайла Васильовича) Олександр Пилипович був протягом 1884—94 років Кременчуцьким міським головою, попечителем Кременчуцького реального училища, почесним мировим суддею. За постановою думи, в її залі розмістили його портрет за послуги, які він зробив для міста.
Від дідів до онуків
