| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Сергій Єгорович Мичуда нар. 1893 пом. після 3 жовтня 1938
З сайту Родовід
| Рід | Мичуди |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Сергій Єгорович Мичуда |
| Батьки | |
Події
1893 народження: Хоцьки, Переяславський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
після 3 жовтня 1938 смерть: УРСР, СРСР
Нотатки
Мечуда Сергій — селянин с, Хоцюк, Переяславського повіту. Підчас імперіалістичної війни дістав офіцерського рангу. В повстанських загонах активно боровся проти гетьманщини, проти денікінщини. Живе й зараз у Хоцьках.
У Переяславському районі оперував загін під командуванням «трійки» (Іван Одинець, Петро Куліш та колишній командир Богунського кавалерійського полку Лівозадніпровської бригади Сергій Мичуда.
У Переяславському районі оперував загін під командуванням «трійки» (Іван Одинець, Петро Куліш та колишній командир Богунського кавалерійського полку Лівозадніпровської бригади Сергій Мичуда) [1, с. 28-29].
Ціла валка витяг лася в поле: понад сотня піших, та де й узялися десяток кіннотників, які хвацько гарцювали на конях, розвідуючи навколишню місцевість. На час nрибуття загону до Хоцьок Куліш уже затримав оту валку купців та наказав Мечуді конфіскувати частину краму на користь загону та сільської бідноти. Мечуда вже розподіляв гас, та й себе не забував, урвавши добру частку затриманого добра для своєї родини. Купці скаржилися Кулішеві на Мечуду, і Куліш таки наказав дещо повернути. Але однаково ті купці .вислизнули з Хоцьок фактично з самими батіжками. Зустріч загонів бу ла урочистою і радісною. Та й було чому радіти. Після непевності і тривог жменьки людей тепер був цілий загін - більш як на двісті бійців із кулеметами, кіннотою, гранатами, та ще й ліс під боком. Так почалося відкрите повстання проти денікінщини. То було в· другій nоловині листопада 1919 року.
Надвечір до загону прибули підпільники з
Бирлівки та Ковалівкп на чолі з Сурупом та Макаром Зуєнком. Куліш склав план захоплення Переяслава: через Комарівку та Циблі - на В'юнища. Там загін мав nоділитися на чотири частини. Штурмова, під моєю орудою, мала увірватися до міста першою - через місток "куряче горло" на річці Трубіж, жидівське кладовище та Альтицький міст. Головна частина, під проводом Куліша, - підійти з Підварок і захопити міст через Трубіж. Третя, керована Одинцем, мала пройти через села Козинці та Карань і захоnити тюрму. Четверта, на чолі з Мечу дою - перейти річку Трубіж кладкою " Підварок. І всі разом - до базарного майдану у місті, а далі - до бурси, де розміщувалася міська залога.
Дата народження: 1893 р. Місце народження: Київська обл. с. Хоцькі Переяславського р-ну Національність: українець Соціальне походження: селянин Освіта: освіта початкова Професія / місце роботи: / шляховий майстер 683 дорожньо-експлуатаційної дільниці, Криворізький р-н. Партійність: позапартійний Місце смерті: розстріляний Де і ким заарештований: Заарешт. 03.10.1938 р., звинувачений у шпигунстві на користь Польської розвідки Дата арешту: 3 жовтня 1938 р. Дата реабілітаціi: 22 листопада 1957 р. Реабілітуючий орган: Реабілітований 22.11.1957 р.
"Під час того бою в Переяслав нагодився Мечуда, якому Богунський доручив сформувати кінний полк. З'явивтись туди з невеличким загоном кінноти, він, скориставшися з безладу, захопив гроші Переяславської скарбниці й утік у хоцьківський ліс"
Про ці події згадував А. Бицюра, який стояв у селі Ташань разом із рештками кінноти Мичуди. Він стверджував, що М. Одинець, побитий, ледве вирвався від лопаткінців.
Народився Андрій Лівицький 27 березня 1879 р. на хуторі Красний Кут Золотоніського повіту Полтавської губернії. Його батько, Микола Лівицький - Нащадок старого козацького роду і члена дворянського зібрання в Золотоноші. Мати – донька Петра Ілляшенка, найвідомішого представника свого роду, який мав володіння у Хоцьках, під Гельмязовом, Озерищем та околишніх хуторах. Ілляшенко закінчив Київський університет (перший випуск) і тривалий час був мировим суддею.
Виростав Андрій зі своєю сестрою Євгенією, яка стала лікарем і тривалий час працювала у Хоцьківській лікарні, мешкаючи з родиною в одному з будинків на її території. У неспокійні 1918-1920 рр. надавала медичну допомогу не лише селянам, а і пораненим повстанцям, які діяли у місцевих лісах. Зокрема, у неї лікувалися П. Самутін – командир в армії Української Народної Республіки, генерал-хорунжий уряду УНР в екзилі, родом з Ташані та С. К. Мичуда – один із командирів дивізії отамана Д. Зеленого.
Від дідів до онуків
