УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Євгенія Вахнянин (Сухорончак) нар. 21 серпня 1921 пом. 2 березня 2013

З сайту Родовід

Запис:956662

Рід	Вахнянини
Стать	жінка
Повне ім’я від народження	Євгенія Вахнянин
Зміни прізвища	Сухорончак
Імена протягом життя	Псевдо Верес
Батьки ♂ Іван Вахнянин [Вахнянини] пом. 1943 ♀ Ганна Ліпар (Вахнянин) [Ліпарі] пом. травня 1944

Події

21 серпня 1921 народження: Любачів

народження дитини: ♂ Олександр Сухорончак [Сухорончаки]

народження дитини: ♂ Іван Сухорончак [Сухорончаки]

шлюб: ♂ Юліян Сухорончак [Сухорончаки]

2 березня 2013 смерть: Варшава

Нотатки

районна провідниця Українського Червоного Хреста

Закінчила 7-річну школу, потм навчалася в приватній гімназії в Любачеві (1941 року закінчила радянську 10-річку). Після початку війни відбула учительські курси у Львові, вчителювала в селі Борова Гора, що недалеко Любачева.

В серпні 1948 року польська служба безпеки (UВ) заарештувала Євгенію і трьох її товаришок: Євгенію Скаб, дочку вчителів з Улазова, Меланію Савчин, дочку священика з Улазова і Зеновію Гонтарську з Олешич. Як довідалися пізніше, видав їх керівник спеціального зв'язку ОУН переходу з Мюнхена в Україну, за що отримав посаду директора цукрового заводу в Лєгніци.

Євгенію перевезли до слідчої тюрми міністерства внутрішніх справ у Варшаві. Там її звинуватили у зв'язках з провідницею ОУН Оленою Лебедович, котру теж арештували, а її дітей забрали з Отвоцька і віддали до будинку дитини (сиротинця). Для Євгенії настали дні мучеництва. Допити, знущання тривали цілими днями. Били чим попало і по чому попало: по обличчю, голові, копали ногами. На допити викликали й ночами. До камери поверталася напівживою, напівмертвою, мокрою від обливання при приведенні до тями.

Євгенія вперто заперечувала знайомство і співпрацю з Оленою Лебедович. Перед відсилкою на суд до Вроцлава її на цілу добу кинули в карцер без будь-якого одягу. Її зогрівали і захищали розпущені довгі коси.

Суд у Вроцлаві відбувся при закритих дверях. Звинувальний вирок – за приналежність до ОУН-УПА і спроби відірвати західні землі України від Польщі 12 років тюремного ув'язнення суворого режиму у Фордоні. Фордон – невелике містечко над Віслою поблизу Бидгощі. Тут Євгенія від 1949 до 1952 року мучилася в камері № 13, що у сутеринах. У цій камері знаходились українки Марія Трач, Катерина Косаревич, а також польки з АК і німкені.

У квітні 1952 р. українок з тюрми у Фордоні перевезли у тюрму в Іновроцлаві, де ув'язнені спали на бетонній підлозі, застеленій матрацами. Євгенія захворіла, почалися кровотечі з носа і з рота. В серпні цього ж року її повернули у тюрму в Фордоні. Тут її призначили на роботу до пральні, де мусіла виконувати встановлену норму виробітку. Від тяжкої роботи у Євгенії почали пухнути руки, і її тимчасово перевели на прибирання подвір'я тюрми, але згодом знову повернули на роботу до пральні. Так минуло ще два роки, аж до звільнення. Перед звільненням Євгенію перевели в більшу камеру і приділили її до гаптування військових нашивок. Гаптувала нашивки для лісництва. Дівчата-українки допомагали їй виконувати встановлену норму, щоб вона могла отримувати хоч якусь заробітну плату.