УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

З сайту Родовід

Пра́порщик (рос. прапорщик від церк.-слов. пра́поръ), застаріле - підхору́нжий — військове звання молодшого командного (унтер-офіцерського) складу в армії багатьох країн.

У російській армії за указом царя Олексія Михайловича в 1649 році вперше прапорщиками стали називатися прапороносці, що призначалися із числа наймужніших, фізично міцних, перевірених у боях воїнів. Петро І, створюючи регулярну армію, в 1712 році ввів військове звання прапорщика як перший (молодший) чин офіцерського складу в піхоті і кавалерії. У 1699—1716 роках чин прапорщика вирізнявся срібним горжетом у військовому строю: поле горжету, обідок і полковий гербовий знак (з 1775 р. — державний герб)[2]. Від 1 січня 1827 р. звання прапорщика (у складі обер-офіцерів) відрізнялося однією зірочкою на еполетах.

В 1811 р. воно введене і в артилерії. В 1884 чин прапорщика був залишений в армії тільки для воєнного часу, з 1886 року встановлений для молодших офіцерів запасу.

До 1917 року звання прапорщика присвоювалося особам, що закінчили прискорений курс військових училищ або шкіл прапорщиків, та склали екзамени за певною програмою. У воєнний час допускалося присвоєння звання прапорщика за бойові заслуги (без іспиту) унтер-офіцерам, що мали вищу або середню освіту. Звичайно прапорщики призначалися командирами взводів і на відповідні їм посади.

Згідно Табеля про ранги звання прапорщика у піхоті прирівнювалося до 14-го класу, до корнета у кавалерії, до хорунжого у тогочасних козаків, до цивільного звання колезького реєстратора (власникові 14 класу до 1845 р. надавалося особисте дворянство і до 1917 р. почесне громадянство.