УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Рід:Бутовичі

З сайту Родовід

Показати записи тільки з цієї локалізації

Бутки (Бути, Бутенки, Бутовичі) - україноруський козацький рід, представники роду згадуються у реєстрах Війська Запорізького, в т.ч. серед родів, які дали старшину у Військо Хмельницького http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_24/Gileya24/I1.pdf.

Див. також Рід:Бутки, Рід:Бути і Рід:Бутенки

Родовід Бутовичів міг брати початок від боярина Матьяші Бутовича, згаданого 1177 р., коли той радив Мстиславу Ростиславовичу не миритися зі Всеволодом Георгійовичем перед битвою під Юр’євим [1]. Бояри Войташич, Степанович, Бутович — типові прізвища боярської знаті турецьких колоністів — чорних клобуків, яким у часи Київської Русі за віддану службу князі надавали землі на Пороссі та Переяславщині. Напевно, саме з Переяславщини походив і волинський шляхетський рід Бутовичів герба «Огончик» [2], який стає відомим на початку XVI ст. як рівненські зем’яни князів Острозьких [3].

Герб «Огончик»

Як зазначав автор польської літописної «Хронічки» Йоахим Єрлич, Бутовичі були татарськими вихідцями, що поступили на литовсько-польську службу [4]. Це цілком підтверджується походженням їхнього прізвища, що може означати «перекладач» від татарського слова «буть» або «придунайський українець» від тюркського «буткол» [5]. П. Білецький-Носенко зазначав, що словом буткали (путкали) ще і в значно пізніші часи називали запорозьких козаків у турецьких грамотах і трактатах [6]. Осівши на Волині, Бутовичі швидко зажили доброї слави і разом із земельними володіннями отримали значні адміністративні посади. Одні представники цього роду оселилися в Польщі, де рід розщепився на кілька гілок, що продовжують існувати й досі, а інші перебралися на Брусилівщину [7].

http://www.brusilov.org.ua/Articles/History/00719.htm

БУТОВИЧІ

– кілька козац.-старшинських родів різного походження серед. 17 ст. Перший рід започаткований шляхтичем Богданом Б. Від польс. короля Яна II Казимира Ваза отримав два привілеї на маєтності (1649). Його син Іван Б. згадується в документах як військовий товариш (1675, 1676) і батуринський сотник (1677). Степан Іванович Б. – зять черніг. полк. Я.Лизогуба, «слуга его милости полковника черниговского и староста седневский» (1689) – посідав сотенні й полкові посади в Чернігівському полку, генеральний осавул (1709–17). Його нащадки отримували чини переважно бунчукових товаришів, військових товаришів, військових канцеляристів. Серед них були священики, військовослужбовці рос. армії, статські чиновники, працівники судів та ін. Рід існував до кін. 19 ст.

Другий рід бере свій початок від зіньківського сотника Іллі Б. (1680, Бутовичі-Базилевичі). Його нащадки служили в козац. війську бунчуковими, військ., значковими товаришами, сотниками, військ. канцеляристами, були священиками, статськими і суд. чиновниками, військовослужбовцями рос. армії та ін. Рід існував до поч. 20 ст.

Третій рід – від Тараса Б., вихідця з Волині. Його син Филон Б. був священиком, онук Григорій Б. – протопопом переяслав. (1651– 65), гадяцьким (1666–69), переяслав. і гадяцьким (1669– 75), правнук Артамон Б. служив у Генеральній військовій канцелярії (1672), священиком в м. Гадяч, (1680), протопопом зіньківським і опішнянським (до 1698). Наступні нащадки служили здебільшого в козац. війську Гетьманщини. Григорій Артамонович Б. був прихильником І.Мазепи, наближеним до П.Орлика (1712). 1715 повернувся в Україну, був репресований царським урядом і висланий до Москви, де проживав під наглядом до кінця свого життя (1740). Вихідці з роду обіймали посади сотників, полкових писарів, були священиками, військовослужбовцями рос. армії, статськими чиновниками. Рід існував до кін. 18 ст.