УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

З сайту Родовід

Устимовичі - (старо)руський і (мало)російський, козачий і український рід (роди).

[ред.] Згадки

Серед представників реєстрові козаки, реєстрові дворяни і реєстрові священники Російської імперії.

Устимовичі (Сахно-Устимовичі), коз.старшинський рід на Хорольщині (Полтавщина), який походить від Софона (Сахна), сотника городинського († 1678) і сина його Устима Софоновича (Сохновича, Сохненка, † 1727), сотника власівського 1704, 1705), який згодом пішов у ченці з ім'ям Іларіона й був настоятелем Мотронинського монастиря. Його нащадок Прокіп Андрійович У. (бл. 1756 — бл. 1814), полковий писар, був учасником Комісії для опису кол. Гетьманщини (1780), а пізніше дир. департаменту Морського Міністерства в Петербурзі. Син Прокопа У. — Адріян У. (бл. 1797 — 1851) був адьютантом і чиновником для особливих доручень при малоросійському військ. губернаторі кн. М. Рєпніні й брав участь у формуванні коз. полків 1831 — 32 pp., a згодом був курським цивільним губернаторам. Він був одружений з дочкою Г. Милорадовича, що поріднило його з Полуботками й Апостолами. Син Адріяна — Микола У. (1832 — 91), активний діяч сел. реформи 1861 на Полтавщині, дід (по матері) Олександра Шульгина. До цього роду належали також: Петро Максимович У. (бл. 1786 — після 1865), декабрист (з 1821; під час служби в Грузії, був членом Кавказького таємного товариства, метою якого була незалежність Грузії, й приятелем О. Грибоєдова); і Микола Миколайович У. (1863 — 1918), інженер-технолог, перший гол. (отаман) Ради Мін. Укр. Держави 1918 (див.).

Усі ми знаємо, що коза- ки захищали рідну землю. Але ось конкретний сотник Городиський Софрон (Сах- но), засновник роду, заги- нув 1678 року під Чигири- ном. Яким він був? Уявля- ється жива людина, в якої билося гаряче, хоробре серце… Чуємо в думах і піснях, як страждали козаки в по- лоні, як прагнули будь-що звільнитися. Так ось, син Софрона (Сахна) Устим Сохненко (адже так назива- ли синів) потрапив непов- нолітнім у полон до турків під час руйнації Чигирина. Він провів у неволі немало років, спромігся втекти і 1691 року став товаришем (тобто рядовим козаком) Власівської сотні Миргород- ського полку, а 1704 – 1705 рр. — уже сот- ником цієї ж сотні. То, ма- буть, був відважний, вправ- ний козак, бо ж вибирали не за вуса. Успішно вів госпо- дарство, мав від Мазепи універсал на володіння землею. На старість пішов у ченці (а хіба Палій не го- пакував аж до Межигірсько- го монастиря?) під ім’ям Іларіона (за “Помянником” — Софрона), був ігуменом Мотронинського монастиря (авжеж, того знаменитого козацького в Холодному Яру на Черкащині), прий- няв схиму і помер у Софро- нинській пустині. Його старший син Ва- силь, уже Сахно-Устимович, народився в селі Устимівка на Кременчуччині. Коли досліджують назви сіл, то часто-густо пишуть, що наз- ва пішла від імені засновни ка, того, хто першим осе- лився на тому місці. То чи не Устим Сохненко засну- вав це село, не від його іме- ні його назва? На Кремен- чуччині і зараз є два села: одне Устимівка (більше), друге Установка — менше. Якесь з них, мабуть, і зак- лав Устим. Василь розпочав ко- зацьку службу чотирнадця- ти років, був значковим то- варишем Миргородського полку, брав участь у війнах з Персією і Туреччиною та в будівництві Дніпровської лі- нії. Одружений був з Марією Яківною Апостол, внучатою небогою гетьмана Данила Апостола. Його старший син Анд- рій теж почав службу в Миргородському полку. От- же, три покоління Устимо- вичів пов’язані з одним пол- ком. Хіба міг молодший вчи- нити щось недостойно? Ад- же його випроводжав бать- ко, напучуючи: “Служи, син- ку, вірою й правдою Україні, виконуй свій обов’язок, як я це робив. Не посрами імені нашого роду”. А якби ввес- ти таку традицію й у сучас- ному українському вій- ську?.. Служив Андрій і в Гене- ральній військовій канцеля- рії, став бунчужним товари- шем. Його ж другий син, Про- кіп (1756 — 1814), — розпо- чав службу в недоброї сла- ви Малоросійській Колегії, з якою змагався, обороняючи автономію України, наказ- ний гетьман Павло Полубо- ток. Пройшов різні посади в службовій кар’єрі. Був, до речі, і поштмейстером (1789 — 1793), і городничим (з 1799) у Кременчуці. Та, ма- буть, не тим недоумкува- тим, якого “прославив” М. Гоголь, бо став дійсним статським радником і дирек- тором Департаменту Мор- ських Військових сил. Отже, починаючи з Про- копа Васильовича, Устимо- вичі, розумні, обдаровані, енергійні й освічені, за тих умов ставали “донорами” Російської імперії. Тішить душу, що Адріян Прокопо- вич, старший син Прокопа Васильовича, був ад’ютан- том та службовцем з особ- ливих доручень генерал-гу- бернатора, князя Миколи Рєпніна, батька Варвари Рєпніної, котра кохала Та- раса Шевченка, одна з пер- ших відчувши геніальність поета, була, за його слова- ми “добрим янголом” під час заслання. А. Прокопович став кур- ським губернатором. Одру- жився з Надією Григорівною Милорадович. Їй завдячу- ють наступні покоління Ус- тимовичів тим, що стали по прямій лінії нащадками гетьманів Павла Полуботка та Данила Апостола. І тепер, коли читаю про них, то ставлюся не тільки як до історичних осіб. Особливо болить душа за мученицьку смерть у Пет- ропавлівській фортеці Пав- ла Полуботка, видатного сина своєї епохи, завзятого відносно незалежності сво- го краю. Він очолив легаль- ну боротьбу за збереження козацького демократичного ладу. Тепер я знаю, що Павло Полуботок навчався в Києво-Могилянській Ака- демії, кохався в поезії, знав іноземні мови. Це була лю- дина великої волі, сильного характеру, потужної енергії, яка до кінця відстоювала свої переконання. І навіть виснажена і хвора, навіть перед смертю не похитну- лася. “Він був сином своєї до- би,— писав Ю. Мушкетик, — до того ж, безперечно, сином видатним”. Колись я уявляла його таким могут- нім, яким він є на портреті в Київському Національному Музеї українського мистец- тва. Одного разу, опинив- шись сам на сам з пращу- ром, розмовляла з ним. Тепер я бачила інший портрет Павла Полуботка з книги П. Білецького (Білець- кий П. Украинская портрет- ная живопись XVII — XVIII. — Л.: Искусство, 1981. — С. 188), на який дуже схо- жий Євген Аркадійович Ко- жан, Полуботків нащадок по чоловічій лінії. За свідчен- ням сучасника, Павло Полу- боток був русявий. І на цьо- му портреті вгадується світ- ле волосся, а не чорне, як вороняче крило, на тому традиційному (є припущен- ня, що це Леонтій Полубо- ток, батько гетьмана). Ви- разні, повні тривоги, внут- рішнього неспокою очі, у яких застигло запитання. На мій погляд, це психологіч- ний портрет. Портрет, який не може відповісти, куди він подівся з музею, де мав би бути згідно з підписом під ним у книжці. Тепер, коли читаю про канцлера, мецената князя Олександра Безбородька, ставлюся до нього не тільки як до видатного державного діяча, високого сановника імперії, а й як до прапра… дядька і думаю, що це наш українець був другою осо- бою в імперії. Майже 20 ро- ків керував він політикою Ро- сії і ніколи не зрікався свого українства. А які пости займав князь Віктор Павлович Кочубей (1768 — 1834), рідний брат моєї прабабусі Олександри Павлівни Кочубей! Визнач- ний дипломат, віце-канцлер (1798), сенатор (1801), мі- ністр внутрішніх справ (до 1812), голова державної ра- ди і комітету міністрів (1827). Характерною його рисою був незвичайний розум. Але повернемося до Ус- тимовичів. Син Адріяна Прокопови- ча, Микола, запам’ятався нащадкам його не лише тим, що брав участь у Крим- ській кампанії 1856 р., а от ще якими життєвими подія- ми, вчинками. Про них роз- повіла своїй доньці Надії Любов Миколаївна Шульги- на, дочка Миколи Адріяно- вича. Демобілізувавшись, як сказали б тепер, Микола Адріянович довгий час пе- ребував у Франції та Швей- царії, захопившись філосо- фією Ж.-Ж. Руссо. Коли ж він повернувся, уже після реформи 1861 р., то поба- чив, як багато землі мав і які крихітні шматки біля хат се- лян, вирішив дати їм землю даром, тобто без викупу. Це страшенно обурило навко- лишніх поміщиків. А ще до цього додало жару те, що Микола Адріянович не пої- хав по приїзді до них із “ві- зитами”, чим порушив узви- чаєний “етикет”. Вони пере- лякалися, що селяни і від них вимагатимуть того ж. Повідомили в жандармерію про нечуване “беззаконня”. На Миколу Адріяновича був накладений домашній арешт, книжкові шафи запе- чатали сургучними печатка- ми, коло будинку вартували жандарми. Мій батько, — розповідала Любов Микола- ївна, — загордий, щоб із ни- ми розмовляти, але негайно відрядив посланців до свого батька (Курського губерна- тора — О. Л.). За кілька днів повернулися післані з лис- том-наказом самого царя: негайно зліквідувати цю іс- торію. Коли жандарми поба- чили наказ від “самого” ца- ря — відразу почали розмір- ковувати, кланялись, виба- чались і вийшли “назадгусь” з хати. Печатки на шафах у біб- ліотеці порозламували, але залишили, як “доказ”… А другий епізод з життя Мико- ли Адріяновича вже роман- тичний. Невдовзі після історії з арештом Микола Адріяно- вич поїхав конем (білим) по своїх полях. Опинився на краю села. Побачив дівчину, яка набирала воду з колодя- зя. Під’їхав і попросив напи- тися. (Моя мама розповіда- ла, що ще й поцілував, та отримав ляпаса). За кілька днів приїхав знову, зайшов до хати, чим збентежив ма- тір дівчини, та й посватався. Батькам Миколи Устимови- ча, хоч і ніжно любили сина, примиритися з тим було за- тяжко. Вони заявили, щоб у разі цього шлюбу він ніколи до них не приїздив. Вінчання відбулося. На- речена була одягнена в панську одежу. І довелося Єфросинії Іллівні з роду ко- заків Черкаських, які потра- пили в кріпацьку неволю, пристосовуватися до ново- го середовища. І от після десяти років їхнього подружнього життя Микола Адріянович неспо- дівано отримав від батьків листа: вони просили приї- хати з дружиною і дітьми. І, на знак примирення, Надія Григорівна промовила: “Миколо, які гарні в тебе ді- ти, а це від матері зале- жить”. Онуки Миколи Адріяно- вича, брати Олександр і Во- лодимир (мої двоюрідні дядьки) є тими постатями, у яких оживає новітня історія України. Якщо з молодшим, Во- лодимиром, який загинув під Крутами, пов’язаний ви- сокий чин самовідданої лю- бові до України, то з іменем Олександра — її державот- ворення, розбудова Україн- ської Народної Республіки. Адже він був першим мініс- тром закордонних справ. Отак історія України вті- лилась у персоналіях мого роду. Досвід поколінь не може не впливати на наші вчинки, бо ми споріднені зі своїм ро- дом. Колись, якщо людина не знала про свій рід до сьо- мого коліна, її не поважали. Незнання родоводу оберта- лося для роду бідою. Знан- ня про свій родовід допома- гають осягнути себе, вихо- вати в собі патріота своєї землі, відновити духовність і традиції народу, його куль- туру. Знання про родовід дуже важливі і в наш техно- генний час. З почуття гід- ності та гордості за Україну зростає у душі сила, яка не дасть змоги зробити хибно- го кроку, бо за тобою чату- ють душі твоїх пращурів. Шануючи їх, ти вчишся ша- нувати себе. Бо інакше не шануватимуть інші. Від людини до держави. “Роде наш красний, роде наш прекрасний”… Але щоб відновити відомості про рід, треба збирати спо- гади батьків і дідів, треба працювати в архівах. Це потрібно не тільки нашим сучасникам, але й наступ- ним поколінням, аби не пе- рервалися сув’язь і традиції поколінь. Були роди різних верств. Були роди, що на- лежали до української елі- ти, були роди хліборобські, роди підприємців, роди надзвичайних майстрів. Усі вони важливі для України як діти однієї Матері. Це іс- торія України. Тому й справа віднов- лення знань про родоводи є справою патріотичною, до якої обов’язково треба за- лучати молодь.

[ред.] Джерела

• http://www.s-bilokin.name/history/Aristocracy/Lysenky.html
• http://slovoprosvity.org/pdf/2002/Slovo-Cyan17-18.pdf

Кількість записів про людей з роду ''Устимовичі'': 19

Нижче показано 19 результатів, починаючи з #1.
Переглянути (попередні 50) (наступні 50) (20 | 50 | 100 | 250 | 500).

1. ♀ Ірина Петрівна Устимович [Устимовичі]
2. ♂ Андріан Прокопович Устимович (Сахно-Устимович) [Устимовичі] нар. 1797 пом. 1851
3. ♀ Катерина Павлівна Устимович [Устимовичі]
4. ♂ Костянтин Устимович [Устимовичі] пом. 18 червня 1884
5. ♀ Любов Миколаївна Устимович (Шульгина) [Устимовичі] нар. 1865 пом. 1945
6. ♂ Максим Андрійович Устимович [Устимовичи] нар. 1754
7. ♀ Марія Костянтинівна Устимович (Білінська) [Устимовичі]
8. ♂ Марія Миколаївна Устимович [Устимовичі]
9. ♂ Микола Андріанович Устимович [Устимовичі] нар. 1832 пом. 1891
10. ♂ Михайло Устимович [Устимовичі]
11. ♂ Олексій Михайлович Устимович [Устимовичі]
12. * ♂ Павло Устимович [Устимовичі]
13. ♂ Петро Устимович [Устимовичі]
14. ♂ Петро Максимович Устимович (Сахно-Устимович) [Устимовичі] нар. близ. 1786 пом. після 1865
15. * ♂ Предок Устимовичів з Драбівщини Устимович [Устимовичі]
16. ♂ Прокіп Андріанович Устимович [Устимовичі]
17. ♂ Прокіп Андрійович Устимович [Устимовичі] нар. 1756 пом. 1814
18. ♂ Степан Петрович Устимович [Устимовичі]
19. ♂ Федір Петрович Устимович [Устимовичі]

Переглянути (попередні 50) (наступні 50) (20 | 50 | 100 | 250 | 500).