| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Іван Максимович Сошенко нар. 2 червня 1806 пом. 1876
З сайту Родовід
| Рід | Сошенки |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Іван Максимович Сошенко |
| Батьки | |
| Вікі-сторінка | wikipedia:uk:Сошенко Іван Максимович |
Події
2 червня 1806 народження:
шлюб: ♀ Марцеліна Тимофіївна Віргинська [Віргинські]
1876 смерть:
Нотатки
Народився 2 червня 1807 р. на Київщині, в Богуславі. Його дід, міщанин, кожум'яка Кіндрат Соха, залишив після себе невеликий спадок. Батько — Максим Сошенко через постійні нестатки і загрози покріпачення був змушений разом з родиною переїхати до Звенигородки.
Значний вплив на формування Сошенка мала його бабуся, яка вже у 8 років навчала Сошенка грамоти. Потім Іван Сошенко навчався у дяка, де навчився писати латиницею і читати Псалтир, який він проте згодом знав напам'ять і в 60 років. У 13 років його було відправлено у Вільшану до відомого ікономаляра Степана Превлоцького, що погодився взяти Сошенка на безкоштовне утримання. Тут юнак працював у художника по господарству. Згодом він навіть отримував платню за свою роботу.
У 1823 р. Сошенко починає працювати самостійно і першим вдалим замовленням було для Мліївської церкви («Чорне місце»), що склало згодом йому репутацію вмілого іконописця у цілій окрузі. Він також малював картини для Матусова, Лебединського монастиря.
Украинский художник-портретист, в 1838 окончил Академию Художеств, был учителем рисования в Нежинском князя Безбородько лицее, Киевской гимназии. Первым обратил внимание на талант Тараса Шевченко, познакомил его с Гребинкой, Брюлловым, Венициановым, Жуковским и др. деятелями в Петербурге, близко дружил с Шевченко.
Тут, серед цієї чарівної природи, «у богуславського мещанина Максима Сошенко и жены его Елены рожденного младенца Иоанна молитвил и крестил...» Священик богуславської Покровської церкви, роблячи 2 червня 1807 року цей запис, не відав, звичайно, що ім’я Івана Максимовича Сошенка, якого тільки-но він хрестив, пам’ятатимуть люди і через століття.
Рід Сошенків не походить далі діда його, кожум’яки Кіндрата Сохи, міщанина міста Богуслава. Час, який прожив дід Кіндрат (з 1745 по 1815 роки), ознаменувався в історії України дуже важливими подіями. Він був свідком Коліївщини, безчинств конфедератів, примирення їх російськими військами, після чого був остаточний поділ Польщі у 1794 році. Це не пройшло безслідно і для жителів Богуслава, оскільки він на той час був важливим містом з укріпленим замком і великою кількістю населення. Ще в 1620 році Сигизмунд III дарував Богуславу Магдебурзьке право, але з переходом богуславського староства у власне володіння міщани втратили не тільки свої магдебурські права, а позбулися навіть дарованих природою кожній людині прав на існування.
Дід Івана, Кіндрат Соха, мав свій будинок на Лобунській горі, серед розкішної лісової природи, і землю, яка розташовувалась біля села Тупики в урочищі Кругляк. Перед смертю Кіндрат Соха передав своєму сину Максиму у спадщину майже всю землю і майно, але з умовою, щоб він сплатив усі борги, які мав батько, богуславським міщанам. А було тих боргів чимало, і нелегко жилося сім’ї, в якій прибавлялися діти.
Максим Сошенко, заплативши протягом короткого часу свого господарювання більше п’ятисот карбованців різних боргів і не бажаючи закріпачити себе й сім’ю, відцурався від землі і всього майна, яке наживалося потом і кров’ю дідів та прадідів, і виїхав з дітьми у Звенигородку. Будинок і садибу Сошенка на Лобунській горі забрала Троїцька церква під своє користування. Пізніше на цій садибі було збудовано спочатку дерев’яний будинок під міністерську школу, згодом Троїцька церква збудувала церковно-приходську школу, а будинок Сошенка передано попові.
Встановити, що той будинок на Лобунській горі належав Максиму Сошенку — батьку Івана Максимовича, вдалося випадково. З серпня 1947 року автор цієї статті проживав у у цьому будинку по вулиці Училищній, 15 (це колишній куток «Богуславка»), і коли весною 1954 року проводився капітальний ремонт цього будинку (перекидка всередині цегляних стін), то в одній із середніх стін в закладеній цеглою ніші було знайдено чорну старовинну пайку, зав’язану навхрест шнурком, в якій були різні папери. Серед них буди документи, які стверджували, що цей будинок належав Максиму Кіндратовичу Сошенку і проданий Богуславській Святотроїцькій церкві, а землю за Лобупською горою в урочищі «Круглик» забрала графиня Браницька.
Від дідів до онуків
