УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Федір Юхимович Дибенко пом. березня 1919

З сайту Родовід

Revision as of 20:43, 23 жовтня 2012 by Serge-kazak (Обговорення | внесок)

(різн.) ←Старша редакція | Current revision (різн.) | Новіша редакція→ (різн.)

Рід	Дибенки
Стать	чоловік
Повне ім’я від народження	Федір Юхимович Дибенко
Батьки ♂ Юхим Васильович Дибенко [Дибенки] ♀ Ганна Денисівна ? (Дибенко) [?]
Вікі-сторінка	wikipedia:uk:Дибенко,_Федір_Юхимович

Події

березня 1919 смерть:

Нотатки

Федір Юхимович (1887, с. Людково, тепер Брянської обл. - 31.III 1919) - учасник громадянської війни на Україні. Брат П. Ю. Дибенка. Кол. офіцер царської армії (поручик). У Червоній Армії з 1918. З листопада 1918 - інспектор польових формувань штабу групи військ Курського напряму, яка вела бої за визволення України від нім. окупантів і петлюрівців. З грудня 1918, командуючи спочатку бригадою, потім 42-ю стрілецькою д-зією, брав участь у боях проти білогвардійців у Донбасі. Загинув у районі ст. Дебальцеве.

http://leksika.com.ua/16240312/ure/dibenko

Федор Дыбенко, командир 42-й дивизии 13-й армии Южного фронта, убежденный анархист.

"История становления российской армии в ХХ веке" сообщает: "Рядом с бригадой Махно держала фронт 42-я стрелковая дивизия, которой командовал Федор Ефимович Дыбенко, брат Павла. Федора Дыбенко, бывшего прапорщика, успевшего после революции послужить петлюровцам, взял к себе командующий армиями Украинского фронта Антонов-Овсеенко.

В 1957 году в Киеве в издательстве «Радяньский письменник» вышел сборник воспоминаний «Путь славных» — о борьбе за советскую власть. Автор одного из очерков Л.Л. Федоренко в том числе писал и о Федоре Дыбенко, который именовал себя «анархистом-коммунистом»".

http://poltora-bobra.livejournal.com/392174.html

Здание по ул. Большой Васильковской, 30 (доходный дом купца Федора Дыбенко)

Зайняти свою столицю, хоча б і на один день, махновці вирішили передусім, аби підняти «моральний стан повстанського району». Вони також не були проти поживитися військовим майном розташованих у селі «червоних» підрозділів. Ними були частини 42-ї стрілецької дивізії РСЧА, що являла собою крайній лівий фланг фронту 4-ї армії В.Лазаревича.

Роль 42-ї дивізії в нашій історії настільки значна, що для більш повного розуміння подальших подій нам треба дещо зупинитися на минулому цього підрозділу і його стосунках із махновцями. 42-а дивізія була сформована на початку 1919 р. у районі Луганська, на базі колишньої 4-ї партизанської дивізії. Серед її бійців переважали жителі Донбасу. Першим начдивом 42-ї був анархо-комуніст Федір Дибенко, рідний брат Павла Дибенка, вбитий у березні 1919 р. власними бійцями за свавілля й самочинні розстріли.

http://www.i-lyman.name/FreeBerdjansk/1920/GuljajPole.html

Одним з найбільших партизанських загонів, прихильних до Директорії, був загін Григор'єва, але й його не обминула більшовицька агітація. Щоб зберегти загін, командування УНР 27 лютого 1919 р. направляє в нього Юрка Тютюнника, котрому, як зазначає історик, "вдалося прибрати до рук практично все керівництво загонами". Місце Тютюнника в ударному курені зайняв Андрій Вовк. Та все ж отаман Григор'єв з'єднався з Красною армією. Із григор'євців було сформовано першу бригаду першої Задніпровської стрілецької дивізії Дибенка. Відомо, шо рідний брат П.Дибенка - Федір наприкінці 1918 р. перейшов із Армії УНР у Красну армію і був призначений заступником М.Кропив'янського. Юрка Тютюнника призначили начальником штабу першої бригади. Декілька місяців тривав союз комбригів Григор'єва і Махна, війська яких 19 лютого 1919 р. сформували 1-шу Задніпровську стрілецьку дивізію. Мине небагато часу і соратники воюватимуть між собою, а комдива Павла Дибенка, У штабному вагоні поблизу Харкова. згодом командарма 2-го рангу, нагородженого трьома орденами "Красного Знамени"*, 1938 p. розстріляють чекісти.