Павло Григорович Галаган нар. 1793 пом. 17 жовтня 1834

З сайту Родовід

Запис:205378
Перейти до: навігація, пошук
Рід  Галагани
Стать чоловік
Повне ім’я
від народження
Павло Григорович Галаган
Батьки

Григорій Іванович Галаган [Галагани] нар. 1768 пом. 1803

Ярина Антонівна Милорадович [Милорадовичі] пом. 1809

Події

1793 народження:

1814 шлюб: Катерина Василівна Гудович (Галаган) [Гудовичі] нар. 1783 пом. 31 березня 1868

15 серпня 1819 народження дитини: Григорій Павлович Галаган [Галагани] нар. 15 серпня 1819 пом. 25 вересня 1888

1822 народження дитини: Марія Павлівна Галаган (Комаровська) [Галагани] нар. 1822 пом. 1876

17 жовтня 1834 смерть:

Нотатки

Павло Григорович Галаган (1793-1834) був високоосвіченим, у 1814 році одружився з Катериною Гудович і оселились в Сокиринцях.

Почетный смотритель Козелецкого уездного училища Черниговской губернии. Коллежский ассесор. Жена ЕКАТЕРИНА ВАСИЛЬЕВНА (1783-1868) урожденная ГУДОВИЧ.

Власником маєтку в Дігтярях та ще земель і 8 тисяч кріпосних душ у Полтавській і Чернігівській губерніях став старший син Григорія Івановича бездітний Петро (1792-1855), а Сокиринці дісталися молодшому Павлові (1793-1834). Обидва брати отримали освіту в петербурзькому училищі вищих наук. Причому молодший Павло показав гарні здібності до наук, добре вчився, мав велику схильність до мистецтва, добре малював, з захопленням вивчав архітектуру. Після училища, брати Галагани вчилися в Гірничому інституті, 1813 року Павло Григорович вступив на державну службу до міністерства закордонних справ. Це був чорноокий, високий і стрункий красень, розумний і чемний, освічений і добре вихований молодий чоловік. Любив живопис, музику, архітектуру, словом тонко й чутливо сприймав усе прекрасне. В домі графа Михайла Васильовича Гудовича Галаган познайомився з його племінницею графинею Катериною Василівною Гудович - донькою генерал-лейтенанта. В 1814 році вони одружилися. Після весілля молоде подружжя відвідало бабку Катерину Юхимівну в Покорщині і оселилося в Сокиринцях, у предківському домі.

Жили Галагани мирно й дружно, у повній злагоді й любові. Після втрати перших трьох діток, у подружжя народився в 1819 році син Григорій, а в 1823 році - донька Марія. Павло Григорович не служив, не приймав участі в дворянських зібраннях, жив дещо замкнуто, дуже багато читав. А ще милувався пишною красою, яка його оточувала і мріяв створити тут райський куточок, садибу-казку. Якось зачув, що у родича графа Милорадовича в селі Вороньках Лохвицького повіту, учений-садівник з Саксонії І. Є. Бістерфельд розвів небачений у наших краях за красою сад. Поїхав, поглянув і зрозумів, що саме про таку ось красу він і мріяв. Закінчилось тим, що Галаган "переманив" до себе саксонця і з 1923 року той уже порядкував у Сокиринцях. Розмахнутися було де. Старий парк з дубами-велетнями по 300 й більше років та ще 600 десятин незайманого лісу понад річечкою Уткою і далі на південь, аж до самого роменського шляху. Уже на слідуючий рік в Сокиринці з Москви приїздить досить відомий на той час архітектор Павло Андрійович Дубровський, який уже спорудив немало будівель в Москві, Чернігові, Миколаєві, Києві. Брати Павло і Петро Галагани уклали з ним угоду про будівництво двох садиб в Сокиринцях і Дігтярях, вочевидячки це були чи не найперші авторські споруди, які він сам запроектував і сам узявся збудувати. Після укладення контракту архітектор разом з родиною оселився в Сокиринцях і прожив тут 5 років, спорудивши за цей час обидві садиби. Треба зауважити, що Павло Андрійович з честю виконав замовлення Галаганів. Він створив шедеври класичної архітектури, які нині увійшли до скарбниці пам’яток національної культури. Разом з будівництвом в Сокиринцях велася робота по створенню парку за проектом Бістерфельда. Вони працювали разом – господар, архітектор і садівник, творчо доповнюючи один одного. Павла Галагана можна з повним правом вважати співавтором цього видатного двірцево-паркового ансамблю. У 1826 році помер Бістерфельд, але роботи в саду за його проектом продовжували садівники Редель, потім Христіані. Фактично будівництво парку розтяглося на ціле століття, тобто весь той час, коли садиба мала справжніх господарів. Останніми садівниками були чех Янічек інімець Пфейффер і чудовий майстер своєї справи, місцевий садівник самородок Юхим Федорович Гапон (1859-1933). Перед початком будівництва архітектор Дубровський хотів залишити старовинну галаганівську садибу, вона йому не заважала. Але господар розпорядився по своєму і старі будівлі знесли всі як одну, лишилися лише дуби-велетні, які оточували предківський дім. А новий палац був готовий уже в 1829 році, сімейство Галаганів переселилося сюди восени цього ж року. Та пожити в новій оселі господареві не вдалося6 Галаган часто і тяжко хворів, здоров’я погіршувалося, треба було лікуватися, їхати закордон. Але Павло Григорович не уявляв себе десь поза Сокиринцями, поза чарівним світом, створеним ним самим. В 1834 році, відчуваючи що життя кінчається, П. Г. Галаган вирішив їхати до столиці, щоб влаштувати дітей, дати їм якомога кращу освіту і виховання. До Петербурга він уже не доїхав і 17 жовтня 1834 року помер у Москві. Його прах перевезли в Сокиринці і поховали поряд з батьком в саду, біля домової церкви. Це була його остання воля, він і після смерті хотів бути в створеному ним зеленому земному раї.


Від дідів до онуків

Діди
Василь Юхимович Дараган
народження: 1735
смерть: після 1774
Діди
Батьки
Батьки
 
== 3 ==
Петро Григорович Галаган
народження: 1792
смерть: 1855
Катерина Василівна Гудович (Галаган)
народження: 1783
титул: графиня
шлюб: Павло Григорович Галаган
смерть: 31 березня 1868
== 3 ==
Діти
Діти
Онуки
Павло Григорович Галаган
народження: 1853
смерть: 27 квітня 1869
Константин Николаевич Ламздорф (с 01.09.1894-Ламздорф-Галаган)
народження: 1841
шлюб: Екатерина Павловна Комаровская (Камаровская) (Ламздорф)
титул: граф
військове звання: генерал-майор
військове звання: 1886, генерал-лейтенант
смерть: 1900
Онуки

Персональні інструменти
захист приватності
Іншими мовами