Юліян Корнило Дзерович нар. 3 січня 1871 пом. 8 квітня 1943

З сайту Родовід

Події

3 січня 1871 народження: Смільне, Бродівський повіт

народження дитини: ♀ Олександра Дзерович (Голіната) [Дзеровичі] пом. 1947

шлюб: ♀ Наталія Лотоцька (Дзерович) [Лотоцькі] нар. 1875 пом. 1956

16 грудня 1894 посвята у духовний сан:

з 1895 до 1897 заняття: Миколаїв, сотрудник, катехит

6 березня 1896 народження дитини: Миколаїв, ♂ Євген Дзерович [Дзеровичі] нар. 6 березня 1896

з 1897 до 1907 заняття: Броди, катехит

1 вересня 1897 народження дитини: Миколаїв, ♂ Богдан Дзерович [Дзеровичі] нар. 1 вересня 1897 пом. 16 жовтня 1984

27 травня 1899 народження дитини: Броди, ♂ Адріян Дзерович [Дзеровичі] нар. 27 травня 1899 пом. 5 грудня 1918

20 жовтня 1904 народження дитини: Броди, ♀ Лідія Дзерович (Мінко) [Дзеровичі] нар. 20 жовтня 1904 пом. 26 квітня 2004

з 1907 до 1908 заняття: Бережани, катехит

з 1908 до 1913 заняття: Стрий, катехит

з 1913 до 1930 заняття: Львів, катехит, потім директор учительської семінарії

8 квітня 1943 смерть: Відень

20 квітня 1943 поховано: Львів

Нотатки

професор Богословської Академії, почесний крилошанин Митрополичої Капітули, б. заступник голови Національної Ради, вислужений директор учительської семінарії та член усіх українських товариств.

Після науки в народній школі в Товмачі, вчився він у німецькій гімназії у Львові і там зложив іспит зрілости. Також у Львові покінчив він богословські студії та висвятився в 1894 р. на священика. Спершу був він сотрудником у Миколаєві над Дністром. Вже на цій першій душпастирській посаді виявив себе не лише ревним священиком, але також добрим працівником на просвітно-каціональиому полі. По трьох роках дістав він катихитуру у Бродах, де пробув 10 років. У 1907 р. перенесли його як катехита до Бережан і швидко потім до Стрия. Від 1913 р. до смерти перебував у Львові. Тут розвинув широку діяльність як священик, виховник молоді та громадянин. Спершу як катехит, а пізніше як директор учительської семінарії, мав Покійний вплив на виховання молодого покоління українськго вчительства. Покійний ніколи не відказувався від праці для добра за галу, і то саме на найбільш загрожених відтинках. Крім різних релігійних установ, що в них працював Покійний вже з уваги на свій духовний стан, йому в великій мірі завдячує свій розвиток низка українських світських товариств. Покійного бачили ми в „Рідній Школі”, де він був заступником голови, і в „Просвіті”, в якій був довгі роки членом виділу, а в 1939 р. останнім перед вибухом війни головою. Коли хто гляне на білі мури „Народної Лічниці”, мусить пригадати собі милу постать все усміхненого о Юліяна Дзеровича, що як заступник голови невтомно трудився, щоб ті мури здвигнути та створити справді модерну лікарню, яка причинилася б для поправи народного здоровя. Після смерти д-ра Костя Левйцького Покійний був останнім урядуючим заступником голови Української Національної Ради, аж до її саморозвязання. Не зважаючи на широку душпастирську і громадянську діяльність, Покійний знаходив час для праці на полі релігійної публіцистики. Він був редактором різних релігійних видань, автором проповідей та шкільних підручників. Він описав м. ін. українське паломництво до Єрусалиму в 1906 р. у книжці п. н. „Як то Русь ходила слідами Данила”.

Від дідів до онуків