УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

З сайту Родовід

Священик (ієрей, єрей, в народній інтерпретації батюшка, піп) - людина, яка внаслідок отриманого таїнства священства (рукоположення) відправляє Службу Божу (Божественну Літургію).

Таїнство священства в українських Церквах має 3 рівні: 1) диякон, 2) священик, 3) єпископ.

Таїнство уділяє єпископ під час відповідної церемонії рукоположення, що вплетена в Божественну Літургію. Після рукоположення священик приписується до єпархії свого святителя і канонічно має перебувати і служити на території цієї єпархії (перехід до іншої єпархії є винятковим явищем і здійснюється з окремого дозволу єпископа).

Священики українських Церков можуть бути:

а) одруженими (перед рукоположенням прийняв таїнство вінчання),

б) целебсами (рукоположений неодруженим),

в) монахами (вступив у монашу спільному).

Особа після рукоположення не може отримати таїнство вінчання.

В церковній структурі священики можуть виконувати різні адміністративні функції:

а) сотрудник (помічник пароха),

б) адміністратор парохії,

в) парох - провадить мінімальною церковною одиницею - парохією (парафією), веде уроки Закону Божого в сільській школі,

г) декан (благочинний, десятоначальник) - провадить деканатом (благочинством, десятоначалієм), групою парохій,

ґ) співробітник єпископської консисторії. Найвища посада для одруженого священика - канцлер. Лише неодружений священик (монах) може бути рукоположений на єпископа.

При служінні священикові допомагають світські особи, які не мають тайни священства. Це можуть бути:

дяк (провадить співом), він же може називатися псаломник (чтець псалмів)

паламар

дзвонар

Орієнтовно до 1880-хх рр. в Російській Православній Церкві існувала посада "стихарних дячків" - дяків, яких під час спеціальної церемонії (на Літургії) єпископ одягав в стихар. Стихарний дячок отримував грамоту і призначення на служіння до конкретної церкви.

Також варто звернути увагу на те, що в Російській імперії побутувала практика "призначення" людини на парафію дворянами, а священство певний час було спадковим. Діти священиків мали навчатися у духовному училищі, а згодом в семінарії. У 1905 р. семінаристи вибороли собі право вступати до світських вищих навчальних закладів після закінчення семінарії, але дозвіл на такий вступ потрібно було отримати в Петербурзі.

(попередні 200) (наступні 200)(попередні 200) (наступні 200)