| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Михайло Громика (Громико) пом. грудня 1651
З сайту Родовід
| Рід | Громики |
| Стать | чоловік |
| Повне ім’я від народження | Михайло Громика |
| Зміни прізвища | Громико |
| Батьки | |
| Вікі-сторінка | wikipedia:uk:Громика Михайло |
Події
народження дитини: ♂ Степан Михайлович Громика [Громики]
народження дитини: ♂ Василь Михайлович Громико [Громики]
шлюб: ♀ Марія Самійлівна Фридрикевич (Громика) [Фридрикевичі]
грудня 1651 смерть:
Нотатки
Походив з відомого роду української та білоруської православної шляхти, родоначальником якого вважається писар Великого князівства Литовського (1503) Григорій Ісаєвич Громилка. Громика брав активну участь у Корсунській битві 1648 р., Зборівській битві 1649 р. та Берестецькій битві 1651 р… Білоцерківський полковник (від 1649), замінив на цій посаді І. Гирю. Належав до поміркованої течії повстанського табору, схильної до компромісу з Річчю Посполитою. Був комендантом Білоцерківської фортеці, брав участь у боях з польсько-литовським військом під Білою Церквою у вересні 1651 р., один із учасників мирних переговорів з Річчю Посполитою, що закінчилися укладанням Білоцерківського договору 1651 р. За дорученням Б. Хмельницького Громика скоротив удвічі чисельність козаків-реєстровців на території Білоцерківського та Корсунського полку. Під час повстання козаків-»випищиків» у Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський), інспірованого колишнім корсунським полковником Л. Мозирею, був убитий.
Від дідів до онуків
шлюб: ♀ Євфимія Василівна Громика (Свічка)
шлюб: ♀ Ирина ? (Свечка)
власність: 24 жовтня 1699, получил гетманский универсал на имения, доставшиеся ему по завещанию отца, а именно: мельницы в селах Гурбинцах, Новой Гребле и Каплинцах, с.Давыдовка и разные "гаи, леси, сеножати и иные грунта" с людьми, поселенными в с.Малютинцах на купленных отцом землях. Продолжал, по примеру отца, скупку земельных угодий.
власність: 1 грудня 1699, купил за 350 золотых двор у Ефима Андреевича Гладкого, сотенника Пирятинского
інше: 1716, выдавая дочь Анну замуж за Ивана Семеновича Вакуленка, отделил ей в приданое мельницу на Пирятинской гребле, несколько лесов, двор с садом в с.Деймановке возле церкви и усадебное место в г.Пирятине
інше: 21 січня 1717, продал Лубенскому полковнику Андрею Марковичу за 400 золотых "Яр Великий с сенокосами, до него прилеглими, с ставком и с греблею над Оржицей, с краю занйдуючийся, так теж поруб Шелехувку, над речкою Чумгаком стоячий, помеж с грунтом пана Полуботка, полковника Черниговского, с сенокосними луками, до него прилеглими по сем боку Чумгаку"
військове звання: 1718, Бунчуковый товарищ
інше: 29 червня 1719, продал за 1500 злотых своему зятю Ивану Семеновичу Вакуленку мельницу на Заречьи под Пирятином и хутор Сурмачевский "со всеми до его належитостями"
інше: 15 квітня 1720, продал Лубенскому полковнику Андрею Марковичу за 5000 золотых "грунт", именуемый Короваи, над р.Оржицею "с поделанними на нем прилеглими до оного угодиями" при этом вместе со соей долей, также продал и наследственную часть малолетнего Алексея Стефановича Свечки, права на которые не принадлежали Лукьяну Свечке. Данная купля-продажа была оформлена в виде купчей, в которой вся ответственность за возможные последствия и притензии родственников возлагалась на Лукьяна Свечку. Андрей Маркович силой вынудил Лукьяна подписать данную купчую, посадив его под арест за то, что тот якобы похитил деньги из Пирятинской церкви. И только после подписания купчей Лукьян Свечка был отпущен на волю. Однако близкие Алексея Стефановича Свечки и он сам не могли смириться с потерей, принадлежащего им по праву села, и с 1743 года начинается почти 100-летняя тяжба Марковичей со Свечками за село Короваи. Описание этой тяжбы описано в работе М.Г. Астряба "Старая Полтавщина и столетняя тяжба Марковичей со Свечками и Пасютами (1720-1827 гг.)", опубликованной в Трудах Полтавской ученой архивной комиссии.
інше: 1731, продал генеральному обозному Якову Лизогубу сенокосный яр "Кононовский" около Сурмачевского хутора
інше: 11 грудня 1732, передал во владение зятя Ивана Вакуленка (Вакуловича) "село Малютинцы, поля пахатные и сенокосы, ставок Ахремовский и леваду, тамож зостаючую"
інше: 18 липня 1733, выдал генеральному подскарбию Андрею Марковичу запись, подтверждающую прежде совершенные купчие крепости на имения и точнее определяющую их границы
