| УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!! |
Мирослава Олександрівна Симоненко
З сайту Родовід
| Рід | Симоненки |
| Стать | жінка |
| Повне ім’я від народження | Мирослава Олександрівна Симоненко |
| Батьки | |
Нотатки
Про нащадків відомого в Україні і далеко за її межами поета Василя Симоненка, який довгий час жив і працював у Черкасах, більшість згадує хіба що напередодні дня народження чи смерті митця. Втім, мало хто знає, що саме у Черкасах вже росте його правнук Гордій, який дуже схожий на Симоненків. Внучка ж Мирослава обрала собі фах лінгвіста, працювала у журналістиці, як і її дід. І незабаром уся родина може виїхати за кордон.
– У нас із Гордієм, як і в мого батька Олеся та дідуся Василя, однакові форми лоба і розрізи очей, – розповідає "Прес-Центру" внучка поета. – Дивлячись на фотографії мого тата у дитинстві, я знаходжу чимало схожого у них із Гордійчиком. Прізвище у малого теж дідове.
Пані Мирослава говорить, що дворічний Гордій вже вимовляє багато слів, любить співати і слухати класичну музику. – На ніч я розповідаю синові дідові казки. Малюк уже знає, де лежать книжечки, тому хоч і не вміє читати, але розглядає картинки і сам щось розказує мені. Без такого "читання" спати не лягаємо, – каже Мирослава. – Характер у малого досить спокійний, але іноді наполегливо відстоює свою думку.
Щодо продовження літературної справи Василя Андрійовича – то поки що серйозно цим ніхто не займався. Вже покійний син Симоненка – Олесь теж не був ні письменником, ні поетом. Втім, дуже багато читав. Він працював слюсарем, трудився на залізниці, на "Азоті" та деякий час з другом очолював власний будівельний кооператив. Олесь казав, що "бути нахлібником на літературній ниві" не бажає.
Внучка Мирослава навчалася у Черкаському державному технологічному університеті на лінгвіста, працювала маркетологом і писала публіцистичні статті. Крім того, вона три роки здобувала освіту журналіста і піар-менеджера у Сполучених Штатах Америки. – Звичайно, українську освіту з американською не зрівняти, – розповідає Мирослава. – За кордоном дуже багато уваги приділяють практиці, можна обирати предмети у рамках свого профілю. А про матеріальний рівень життя вже годі й говорити. Як каже Мирослава, повернулася вона в Україну з почуттям великого патріотизму, бо тут її земля, сім'я, могили предків. Та економічна ситуація в країні постійно погіршується, і жінка часто згадує іноземне життя. Крім того, приклад подають родичі Симоненків, які живуть у Канаді. Її двоюрідний брат за мамою отримав там фах математичного профілю і вважається дуже цінним спеціалістом, а сестра – скульптор, і тамтешні критики говорять, що у неї є талант. Адже попри свій молодий вік вона вже виробила власний стиль.
– Мені завжди цікаво, чи цінувалися б так їхні професії в Україні. Думаю, навряд чи. Тому, аналізуючи такі можливості, я неодноразово задумувалася, щоб виїхати на постійне місце проживання за кордон. Можливо, воно так і трапиться, зараз над цим працюю, – каже внучка поета. – Я хочу щасливого життя для свого сина і своєї сім'ї. Хочу, щоб мій Гордій отримав професію, котра буде для нього не просто рутинною роботою, а задоволенням, яке ще й приноситиме гроші.
...
Василь Симоненко познайомився зі своєю дружиною Людмилою у редакції газети "Молодь Черкащини". На відміну від талановитого письменника, дівчина працювала звичайною друкаркою. Втім, була дуже вродливою. Коли Мирослава була маленька, її бабусю чимало чоловіків сприймали за її маму, оскільки вона не мала вигляду людини похилого віку.
Після нерозгаданої смерті Симоненка Людмила вийшла заміж ще раз, і знову за черкаського поета. У них народилася дочка, яка, на жаль, померла у молодому віці. Сама ж Людмила Симоненко працювала аж до старості у черкаському Будинку маляти. Померла вона від інсульту.
Мама Мирослави Симоненко – Ніна Іванівна, вже тривалий час працює на черкаському "Азоті" у відділі збуту, за фахом вона інженер. Весь вільний час присвячує онукові, якого вчить розмовляти.
Від дідів до онуків
