Григорій Абрамів син Грицько Абрамович Немирич

З сайту Родовід

Події

народження дитини: ♂ Немиря Грицькович Немирич [Немиричі]

Нотатки

Із архівних документів Віленської Капітули встановлено, що княжна Марія Степанська, яка була дружиною Якова Войни Немирича (невістка Немирі Резановича), мала у володінні Каменщизну в Київській землі. У Каменщизні знаходилося село Можари, це поблизу села Левковичі, в землі Немиричів. Цією ж землею Каменщизна з 1415 року з привілеї Великого князя Вітовта володіла Віленська Капітула. Невизначеність власника землі призвела до 400-літнього протистояння між Можаровськими та Віленською Капітулою.

У Литовській метриці зберігся один документ, від 1471 року, який стверджує, що в Можаровичах поруч із селом Віленської Капітули існувала земля Грицька Абрамовича. Достеменно невідомо, але з великою вірогідністю можна припустити його походження від Немиричів, Можаровськими вони стали називатися від Можарів. Ймовірно також, що він походив від князів Степанських. Мабуть, потомки Грицька Абрамовича вважали Каменщизну княжни Степанської своєю спадщиною.

Згідно з дослідженнями Івана Левковського, цей Грицько Абрамович є, у свою чергу, родоначальником відомого роду Київських Немиричів. Це його онук Івашко Немирич доповів князю Острозькому про заколот князів Глинських.

У протистояння Можаровських з Віленською Капітулою були втягнуті роди Невмержицьких, Левковських, Солтановичів, пана Павши та інших. Боротьба тривала з перемінним успіхом. Інколи це призводило до збройних сутичок.

У 1756 в Словечному відбулася битва. Спочатку шляхта ледь не перемогла. Поручик Дионісій Понятовський, який був направлений для придушення цього повстання, застосував артилерію й потопив людей у річці Словечні. На честь успішної битви він замовив вишитий гобелен великих розмірів: 6 на 3 метри, де він, тобто Дионісій Понятовський, на коні й з мечем перемагає повсталу шляхту. Цей гобелен і сьогодні знаходиться у Львівському історичному музеї.

У свою чергу, шляхтичі Можаровські вважали це протистояння, і зокрема згадану битву, боротьбою за свою вотчину – Каменщизну та князівське походження. Остаточно крапку в протистоянні поставив Російський імператор Олександр І у 1818 році, який залишив за Можаровськими дворянське походження і землі на великій території, але в князівстві їм відмовив, бо вони не надали жодного документа, який би підтверджував їхнє князівське походження.

Протягом усієї історії Немиричі не тільки захищали православну віру, вони ще на початку 15 століття будували церкви й монастирі. Їхні нащадки Невмержицькі та Левківські також були поборниками православ’я і з релігійними питаннями зверталися до Митрополита Петра Могили, входили до Луцького братства. Вони за власні кошти в Левковичах заснували церкву Святого Миколая, а згодом і монастир, який виконував також оборонну функцію як фортеця. Зокрема, не раз монастир-фортеця рятувала жителів від нападів польсько-татарських хоругв та інших ворогів. Для захисту від уніатів Левковський монастир був приписаний до Межигірського монастиря в 1690 році, ігуменом якого був овручанин Феодосій Васьковський. Окрім того, Невмержицькі й Бовсуновські також збудували церкву Святого Василія в селі Бовсуни, яка збереглася донині.

• http://www.hetman.tv/nomera/2013/2013-4-5-52/nevmerj.html

Від дідів до онуків