УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Рід:Ружинські

З сайту Родовід

Показати записи тільки з цієї локалізації

Ружинські або Князі Ружинські - литовський і польський, (старо)руський і (мало)російський, козачий і український рід (роди), гілка роду Князів Литовських (Гедиміновичів).

[ред.] Згадки

Походження князів Ружинських залишається дискусійним. Б.Папроцький вважав 'ix нащадками Олександра Корятовича (284, s.847). С.Окольський виводив цю родину від Олександра Наримунтовича (280, р.651,653). Ю.Вольф вагався кому віддати перевагу (2112, s.413-419). Родинна традиція князів Ружинських не збереглася, правда у XVII ст. окремі з них писалися як Наримунтовичі-Ружинські. Центром їх володінь був Ружин поблизу Ковеля. Діяльність першого з відомих представників роду князя Івана Ружинського можна віднести до середини — другої половини XV ст. Ружин та інші землі він або його батько міг отримати від Свидригайла Ольгердовича (814, с.59-84). Версія С.Окольського прийнята більшістю польських дослідників, починаючи з Т.Нарбута. Наримунтовичами вважає Ружинських і Н.Яковенко (1700, с.282-283). Ми приймаємо версію С.Окольського і вважаємо, що за віком, розташуванням володінь і політичній орієнтації князь Іван Ружинський скоріше міг бути нащадком Олександра Наримунтовича (його правнуком) ніж нащадком Олександра Корятовича, хоча повністю усвідомлюємо дискусійність цієї проблеми. Таблиця князів Ружинських складена за дослідженнями Ю.Вольфа, А.Бонєцкого (1765, s.286-289) з урахуванням уточнень Н.Яковенко та наших (505, табл.33).

http://litopys.org.ua/dynasty/dyn43.htm

В другій половині XVI століття сталася подія, яка чітко позначилася на долі населення Ружинщини. Прилучення України до Польщі в 1569 році стало стимулом колонізації «пустинь» українських і водночас запровадження феодального ладу. Не стало границь між Україною і Польщею — населення польської держави від магната до кметя** буйною хвилею ринуло на Україну в надії на щасливе життя. Чутки про родючість української землі швидко поширилися по всій Польщі. Магнати, сподіваючись випросити у короля значну частину «пустинь», шляхта в надії влаштуватися біля магнатів, кметі, що сиділи на бідненьких грунтах Білорусії, Полісся і Польщі, щоб позбутися важкої праці на пана і сісти бодай на деякий час на волі — всі рушили на білоцерківські, уманські, брацлавські та пороські простори.

Емігранти сподівалися знайти захист у замках, які подекуди почали відбудовуватися. Але у XVI столітті татарські напади були частішими і жорстокішими, ніж в інші часи. Пересвідчившись в тому, що зем'яни не можуть оборонити край від ворожих нападів, королі польські вдалися до послуг магнатів руського походження. Спочатку землі Волині переходять до рук князів Острозьких, Заславських, Вишневецьких, Збаразьких, а 1507 року князів Збаразьких вже бачимо й на Брацлавщині, князя Острозького — в Чуднові, в 1508 році князя Корецького на Олевщині. Черга прийшла й до Ружинщини. Король Стефан Баторій дає князеві Кирикові Ружинському за військові заслуги в 1581 році Котельню, а в 1591 році Кирило Ружинський разом зі своїми братами набуває всю Ружинщину.

Щербів, як ми бачили, держав Гневот Дмитрович Кішка-Стрижевський. В 1591 році він віддає його князеві Ружинському. Роман Ружинський зі своєю дружиною Софією одержав Карабчиїв, а Адам Ружинський купив місто Паволоч, тоді до Паволоцької волості належала частина Ружинщини.

Ружинські — родина дрібних князів Волинського Полісся, що мала своїм гніздом Ружин біля Ковеля, — руського походження, хоч згодом Роман писався Наримунтовичем, тобто по-томком литовського князя Наримунта.

Князі Ружинські — Кирик, Роман і Адам — були членами львівського православного братства, яке боролося проти спольщення українського народу, але вони, за висловлюванням «Треноса» Мелетія Смотрицького, стали тим адамантом, сяйво якого згасло через зраду своєму народу.

Кирик Ружинський називався «вождем козацьким» чи не тому, що мав у Котельні 150 козаків, чи тому, що був свояком отаманові Запорозького війська Остапу Дашковичу, якого в літописі Самовидця чомусь названо Ружинським. Але Кирик Ружинський разом з таким же зрадником свого народу Яремою Вишневецьким воював проти справжнього вождя українців Наливайка, за що, певно, заслужив ласку короля.