УВАГА! ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ЗВЕРНЕННЯ!!

Рід:Самусі

З сайту Родовід

Показати записи тільки з цієї локалізації

Соратником-суперником Палія на Правобережжі був Самусь (Самійло Іванович), ім’я якого тісно пов’язане із Кременчуччиною. Цей козак з Переяславщини, ветеран славнозвісного віденського походу Яна ІІІ Собеського 1683 р., очолив один з відновлених у 1680-х рр. правобережних козацьких полків (ставка у м.Богуславі), а 1692 р. став наказним гетьманом правобережного козацтва (мав резиденцію в м.Вінниці). По скасуванню козацьких полків Річчю Посполитою 1699 р. повертається у Богуслав, де відзначається осадницькою працею. На початку ХVIII ст. Самусь також на власний кошт закладає Богуславський монастир [3]. 1702 р. він став одним з ватажків повстання на Правобережжі, а 1704 р. склав клейноди правобережного гетьмана перед І.Мазепою. Напевне, тоді (про всяк випадок?) він подбав і про маєтність на Лівобережжі, де козацтво не стояло перед загрозою ліквідації з боку уряду. Тоді-то, вірогідно [4], і з’являється на Кременчуччині, в околицях Чигирин-Діброви [5] Самусіївка (1959 р. у зв’язку з утворенням Кременчуцького водосховища цей населений пункт перенесений на нове місце в околицях Кременчука, нині у підпорядкуванні селищної ради Ялинців). Рід Самусів на Кременчуччині був доволі примітним у ХVIII та ХІХ ст.

Значковим товаришем Лубенського полку був син Самуся Степан, який загинув перед 1704 р. Онук правобережного гетьмана Яків був сотником у Лубенському полку (швидше за все в якійсь з сотень в околицях гирла Сули, щоправда, Модзалевський вважав його Архангелогородським сотником на «миргородському» Правобережжі). Інший онук Самуся Данило при обшиті (відставці) 1772 р. отримав чин сотника, відомий і ще один з онуків – Павло (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. – С.273-274). 1777 р. згадуються Василь (перебував на Дніпровських форпостах) і Дмитро Самусь – значкові товариші Лубенського полку (див.: Астряб М.Г. Старина Лубенського полка в 1777 году // Труды ПУАК. – Вип.VII. – С.70). Данило Іванович Самусь (8.ІІІ.1899 р.) був директором Білоцерківського та Кременчуцького реальних училищ (Павловский И.Ф. Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. – Полтава, 1914. – С.250).